Андрій Юрійович Курков - Ключі Марії

охопила паніка, вони кинулися тікати. Русини здобули багаті трофеї, коней, овець, полонених».

— А тепер звернемося до літопису, — сказав полковник, — тут написано, що коли князі поцікавилися в полонених половців: «Чому вас такеє многеє множество, а ви не змогли нам протистояти?», ті відповіли: «Ми не могли битися з вами, бо інші їздили уверху при оружжі ясному і страшному, вони помагали вам». Отже, вони злякалися янголів.

— То це Діва скликала янголів?

— Так, не при Йосифу Віссаріоновичу будь сказано, — засміявся полковник, киваючи на портрет. — Доказів існування янголів більше ніж досить. І ми їх теж фіксуємо та вивчаємо.

— А як же атеїзм?

Полковник розсміявся:

— Ну, ви, професоре, часом такі наївні речі кажете. Потойбічний світ нас цікавить віддавна. Надто, що німці мають цілий інститут, який займається і янголами, і духами, і підземним світом... чули про Deutsches Ahnenerbe? Повна назва звучить так: «Німецьке товариство з вивчення давньої германської історії та спадку предків». Ми теж не відстаємо.

— Тобто ви теж вивчаєте потойбічні сили? — не повірив Курилас. — І як далеко просунулися?

— О, доволі далеко. З німецькими вченими ми теж підтримуємо контакти, і мушу сказати, що ми їх значно випереджаємо. Мабуть, ви чули про те, що наприкінці XIX сторіччя розенкрейцери створили в Англії Братство Золотого Світанку — Golden Dawn.

— Звісно... — кивнув Курилас. — Членами Братства були Брем Стокер, автор «Дракули», і поет Вільям Батлер Їтс, а сам Golden Dawn дав початок німецькому таємному товариству Thułe, заснованому в 1918 році. Його члени були прибічниками метафізики насилля, а також ідеології вищої арійської раси. Сама ж назва походила з творів Ріхарда Вагнера.

— Так, Thułe — легендарна земля скандинавів, — продовжив полковник. — Однак ви не знаєте, що адептом цієї організації є Адольф Гітлер, який віддавна захоплюється магією і філософією Сходу. У своєму прагненні досягнути «абсолютного знання», а за ним і влади над світом, він кинувся на пошуки мітичних предметів культу — Святого Ґраалю і Ковчегу Завіту. Тут він наслідує госпітальєрів і тамплієрів, які провадили археологічні розкопки в Єрусалимі. Зрештою, хрестові походи й були ініційовані пошуками Ковчегу.

— Чи не з цією метою Гітлер створив SS, прозваний чорним орденом?

— Так, це сталося у 1925 році. То мала бути наскрізь зієрархізована організація на зразок ордену єзуїтів. Молоді кандидати після перевірки чистоти їхньої генеалогії повинні пройти 4 ступеня посвяти, до яких входило опанування наукою езотерики. Крім того перевіряли їхню витривалість на біль, а також здатність його завдавати. Цикл цих підготовок і проб відбувався в середньовічних замках, перетворених на тренувальні осередки SS. Символіка нацистських формацій викликає однозначні асоціяції: свастика і Молот Тора, знаки блискавок на чорному тлі — не що інше, як літери рунічного письма, визнані церквою за бісівські і заборонені під час євангелізації у VII—VIII сторіччях. До символіки SS належить також білий хрест тамплієрів і орел. Гіммлер як шеф SS разом з його ієрархами виконують містичні обряди, які вони почерпнули з діяльності середньовічних сект. Духовним осередком чорного ордену SS є замок Вервельсбурґ у Вестфалії. У головній його залі стоїть круглий стіл...

— Як у лицарів Круглого Столу...

— Авжеж. І поділений він на 12 місць, бо — 12 апостолів і 12 знаків зодіяку. Посередині стола місце, призначене для Святого Ґраалю, завжди вільне. Мушу вам сказати, що пошуком Ґраалю групи SS займаються ще з 1934 року. Допомагали їм історики, археологи та знавці таємних наук. У 1935 році виникла згадана вже Аненербе, яку фінансують офіційні фонди SS. Аненербе займається, поза пошуками реліквії і поясненням загадок минулого, впливом магії на людську поведінку, а також її практичним застосуванням. Насправді Гітлер і Гіммлер надають більшої ваги цим дослідженням, аніж програмам нового озброєння. Саме дослідження Аненербе й повинні привести до створення Wunderwaffe — чудесної зброї, з допомогою якої можна не знищувати мільйони, а керувати мільйонами! І головним елементом цієї зброї є Святий Ґрааль.

— І ви також його шукаєте? — запитав Курилас.

— Саме так. Але передусім шукаємо Діву, бо хто-хто, а вона таки достеменно мусить знати, де сховано цю реліквію. Хотілося б почути вашу версію, де варто шукати.

Розділ 41

Київ, листопад 2019. Бісмарк у пошуках смачного борщу знаходить несподіваного співрозмовника

«Олежику! Ти мене налякав! Я думала, що з тобою сталося щось жахливе! Але потім зрозуміла, що з тобою все гаразд. Ти просто поміняв замок, щоб не пустити мене! Я плачу. Твоя Ріна».

Ця записка, знайдена в дверях минулого вечора, викликала змішані почуття. Після першого прочитання Олег розсміявся. Потім щось змусило його ще раз поглянути на «сльозливе» послання, і тут він ненадовго засумував, помітивши на папері сліди води або дійсно сліз. Трохи пізніше він похитав головою, віддаючи належне Ріниному таланту до маніпуляцій. Це ж треба написати таку записку, яка, як хамелеон, буде змінювати зміст, не змінюючи форми і тексту?!

Добре, що Олегові було на що відволіктися. Він знову перегорнув листи Польського і знайшов те, що шукав. Але в листі Польський попереджав Клейнода-старшого триматися подалі від Іова. Що це за ІОВ зрозуміти з листа було важкувато, мабуть, то були ініціали. Тепер, після розмови зі старим, під цими літерами Бісмарк бачив Ігоря Ваврікова, можливо, Олеговича. І тоді все складалося в зрозумілу картинку. Але що далі? Чи живий він? Де його шукати і чи треба? Те, що Польський його не любив або йому не довіряв, уже підказувало, що й Бісмаркові цей пан полковник секретних органів не дуже потрібен. Якщо тільки, звичайно, Клейнод-старший не передав полковникові на зберігання те, що йому довірили зберігати інші колеги.

— Ні, тут без Греції не впоратися, — прошепотів Олег і знову мрійливо уявив собі острів Андрос в Егейському морі. Так захотілося в тепло, до моря, що навіть думки про Польського, про Клейнодів і про полковника відійшли в тінь.

Зітхнувши, не бажаючи повертатись думками з Греції додому, він відсунув убік перечитані листи, відкрив ноут, витяг на екран картинку з археологами і полковником та знову став її уважно вивчати.

І раптом здалося, що в двері постукали. Він здригнувся. Завмер. Нашорошив вуха. Тиша. Навшпиньки вийшов у коридор. Постояв, напружено прислухаючись до життя за дверима. Але тамтешнє життя мовчало. Його там, мабуть, і не було.

— Здалося, — вирішив Олег і повернувся до столу.

Збільшив на ноуті обличчя людей з фотографії. Вавріков виглядав років на десять молодшим за Польського. Напевно, не випадково Польський стояв крайнім праворуч, а полковник Вавріков — крайнім ліворуч. Як два антиподи. А Клейнод поруч з Вавріковим, а не поруч з Польським. Але все одно між Клейнодом і Вавріковим на фото — пів кроку, а решта археологів стоять майже пліч-о-пліч. Цехова солідарність і сторонній контролер.

Питання і сумніви, що виникли після уважнішого вивчення цього фото, навели Бісмарка на висновок, що він не вміє провадити розмови, не вміє вивідувати те, що хоче дізнатися. Адже кілька разів він уже зустрічався з Клейнодом. Міг його розбалакати. Міг у нього дізнатися багато цікавого про його батька і друзів батька. І про Ваврікова міг набагато раніше від старого почути,