Джуліан Патрік Барнс - Історія світу в 10 1/2 розділах

Німецьке радіо повідомляло, що жодна країна не погодилася прийняти пароплав із євреями, тож Фатерлянд мусить забрати їх назад і підтримати. Де і як саме їх збиралися підтримувати, здогадатись було нескладно. Понад те, якщо «Сент-Луїс» висадить своїх дегенератів і злочинців у Гамбурзі, то це доведе: уся ця глибока світова стурбованість — просто лицемірство. Нікому не потрібні ці обірвані євреї, тож ніхто не має права критикувати те, як батьківщина зустріне цих брудних паразитів.

Саме тоді група молоді спробувала захопити судно. Вони вторглися на капітанський місток, але від подальших дій капітан їх відрадив. Зі свого боку він мав план влаштувати на «Сент-Луїсі» пожежу неподалік мису Бічі-Гед, що змусить рятівників забрати пасажирів на своє судно. Можливо, навіть цю відчайдушну схему вдалося б випробувати. Нарешті, багато з пасажирів зневірились, а коли лайнер наближався до Європи, уряд Бельгії погодився прийняти до своєї країни 200 пасажирів. Протягом наступних днів Голландія взяла на себе 194 євреїв, Британія — 350, а Франція — 250.

Подолавши 10 000 миль, «Сент-Луїс» кинув якір в Антверпені, за 300 миль від порту, з якого вирушав. Працівники організації з допомоги від згаданих чотирьох країн уже зустрілися, щоб вирішити, як розподілити між собою пасажирів. Більшість євреїв, що пливли на «Сент-Луїсі», мали право зійти на території Сполучених Штатів, тож мали номери в списках квот США. Було помічено, що працівники служб допомоги змагалися за пасажирів з номерами, ближчими до початку, адже ті якомога швидше залишать територію їхніх країн.

В Антверпені пронацистська організація роздавала листівки з гаслом: «Ми теж хочемо допомогти євреям. Якщо вони звернуться до нашої контори, ми безкоштовно видамо їм довгий цвях і шматок мотузки». Пасажири зійшли на берег. Тих, кого прийняла Бельгія, посадили в поїзд, де замикалися двері, а вікна були забиті дошками; євреям сказали, буцімто такі заходи потрібні для їхньої безпеки. Тих, кого прийняла Голландія, одразу перевезли в табір, оточений колючим дротом, який стерегли собаки.

У середу 21 червня британський контингент із «Сент-Луїса» зійшов на берег у Саутгемптоні. Ці люди змогли підрахувати, що їхні морські поневіряння тривали сорок днів і сорок ночей.

1 вересня розпочалася Друга світова війна, і пасажири «Сент-Луїса» розділили долю євреїв Європи. Їхні шанси на виживання були більшими чи меншими залежно від того, до якої країни вони потрапили. Дані щодо кількості тих, хто залишився живими, різняться.

8. Угору за течією

Листівка

Джунглі, для передачі

Кохана!

Саме час для листівки — за півгодини вирушаємо — минулу ніч провели в товаристві «Джонні Вокера», тепер це місцева вогняна вода чи що — пам’ятай, що я сказав тоді по телефону, і не стрижися занадто коротко.

Цілую,

твій Цирковий Силач

Лист 1

Люба моя, рідна!

Щойно провів добу в автобусі, де приладова панель була вкрита образами святого Христофора чи хто в цих краях виконує його роль. Я був би не проти, коли б водій вдався до сильніших чарів — старе добре християнство на його водіння не дуже впливало. Коли на кожному крутому повороті не вивертає кишки, то краєвиди розкішні. Велетенські дерева, гори, таке — я листівок купив. Команда зараз трохи збуджена — якщо я ще раз почую жарт на тему «я тут назад до Каракаса збираюся…», то, мабуть, кого-небудь задушу. Проте в подібній справі це й нормально. Не хочу сказати, що я раніше за таке брався — має бути страх як весело. Дуже сподіваюся, що після того, як вони обкололи мене з усіх боків, я не підхопив яке-небудь бері-бері.

А ще добре бути далеко від людей, які можуть тебе впізнати. Ти ж розумієш, у Каракасі навіть із бородою й в окулярах не зашифруєшся. В аеропорту — ясна річ, але це й нормально. Ні, навіть смішно. А вгадай-но, де вони мене бачили? Не в отому касовому, де Пінтер сценарій писав, за який Золоту гілляку дали, де там. Ні, в отому смердючому американському серіальчику, в якому мене знімав Гел Хрінзгадайякйогопулос. Його тут ДОСІ показують. Діти на вулиці підходять і кажуть: «Привіт, містере Рік, як справи?» Уявляєш? Бідність тут — це окрема історія. Правда, після Індії мене вже нічим не здивуєш. Так що ж ти зробила з зачіскою? Дуже сподіваюся, що не втнула якусь дурницю на зло мені, що я поїхав. Знаю я вас, дівчат, то кажете, мовляв, я постриглася, щоб подивитися, як мені буде, потім — що Педро в салоні не дав волосся відпустити, потім — що треба було найкраще виглядати на якомусь весіллі й не можна було бути кошлатою, а тоді не відпускаєте волосся, якщо я щотижня про це не казатиму, бо думаєте, що й так мені почало подобатись, а якщо кожного тижня нагадуватиму, то почую, що прискіпуюсь, — і от глухий кут. І нечесно казати, що це через мою бороду, адже я не винен, що в мене борода, просто в джунглях не голяться, в якому там столітті ми будемо, коли там опинимось, і я розумію, що рано її запустив, але я такий, люблю якомога швидше входити в роль. Ти ж знаєш, як Дірк каже, що він починає з черевиків, а коли з черевиками порядок, то він уже й знає решту свого персонажа — от я з обличчя починаю. Не надто приємно першим ділом зранку таке бачити, але ж не кожна може сказати, що спала з єзуїтом. Із дуже давнім єзуїтом — тим більше. Спека страшна, очікуються проблеми з пранням. Досі п’ю ті таблетки від живота. Побалакав із Віком про сценарій, каже, не хвилюйся, але ж на цій стадії всі так кажуть, правда? Я сказав йому те, що й тобі телефоном казав: чи не треба ченцеві надати більш людських рис, адже священики зараз великої каси не збирають, — а Вік сказав, що ближче до справи поговоримо. З Меттом добре уживаємось — очевидно, якась конкуренція почнеться, коли почнемо працювати разом, а поки що він зовсім не такий параноїк, як я його собі уявляв, трохи по-панібратськи тримається, але, мабуть, янкі такі і є. Я розповів йому про Ванессу, а він мені свою байку розповів — і ми обоє раніше чули те саме! Ми разом нажерлися, як stinko paralytico[20], вчора ввечері й танцювали сиртакі в ресторані! Метт пробував посуд побити, але йому сказали, що в них так не