Яцек Комуди - Богун, Яцек Комуди

А між ними була смерть!

— Дантез! Перестріляй цих сукиних синів!

— Feuer! — гукнув oberstlejtnant власним людям. Однак, жодного пострілу не прозвучало. Ніхто не загинув. Земля задрижала під копитами. Очі рейтарів розширювалися все сильніше. У деяких почали дрижати руки, що тримали зброю, а тяжкі коні-фризи почали хропіти та щулити вуха. За спинами польських полковників наростав шум пір’я, лопотіння прапорців. А потім вільно, велично за ними виріс ліс сріблястих крил, стіна блискучих обладунків та три ряди кінських морд, оздоблених китицями та султанами. Це гусарські хоругви Собеського та Одживольського вийшли з кінців майдану і тепер риссю скакали до своїх полковників. Рейтари розбіглися, ніби перелякані качки. Калиновський завернув коня та помчав в сторону редутів, обсаджених піхотою.

— Гетьмана геть! — крикнув Незабітовський.

— Геть! Геть! — підхопило декілька горлянок. — На погибель!

Ротмістри та полковники кидали шапки догори. Всі кричали та раділи. Пшиємський вдарив коня шпорами, рвонув за поводдя, його жеребець став дибки та дико заіржав.

— Милостиві панове, до кола, до кола! — скрикнув генерал.

— Немає часу на балаканину, — заявив Одживольський. — Тривогу грають! Тому, primo: відмовляємося підпорядковуватися Калиновському, який не є в стані доводити. Secundo: ми повинні вибрати маршалка. Я пропоную зробити ним пана Пшиємського, найстарішого та найчеснішого жовніра з нашої компанії. Він полки водив, коли ваші милості ще в пелюшках скиглили!

Всі булави і буздигани витягнулися в сторону Пшиємського. Ніхто не став протестувати. Генерал примкнув очі, склонився ротмістрам.

— За гріхи мої приймаю, — сказав він. — А тепер за Калиновським! Доки він не встиг збунтувати німців та шотландців!

Полковники роз’їхалися по своїх загонах. Відразу ж через майдан до редутів рушили перші відділення — на чолі панцерна хоругва Миколая Коссаковського, за ним — добре одягнена Северина Калінського, потім гусари Собеського і решта козацької кавалерії. На кінці — різнобарвна юрба табірної челяді та слуг.

Хоругви вийшли на вільний простір між табором та редутами. Під шанцями вже чорніли ряди німецької піхоти. Плече в плече стояли там вусаті, сурові мушкетери з кобилами. Вітер шарпав їх плащами, лопотав штандартами з хрестом святого Андрія на чолі стояв розвинутий в цинек[119] баварсько-німецький загін Хоувальдта, ззаду — курляндський загін Река і прусський Радзивілла. За ними очікувала рейтарія Богуслава Радзивілла, червоніли брекани[120] жовнірів полку Батлера, в якому служили шотландці та ірландці, споглядаючи зараз з-під одягнених набакир беретів та озброєних нідерландськими мушкетами без підсошків-форкетів.

Польські хоругви стали напроти піхоти ніби золотистий мур, перебитий жовтими та малиновими барвами делій та жупанів, блиском кольчуг та бехтерців, сяянням гусарських об лаштунків. Пшиємський послав до гетьмана Єжі Баллабана. Поручник під білим прапором скочив до рейтарів Радзивілла. Жовніри розступалися перед ним, створюючи вулицю, яка вела туди, де на кінці стояв на коні Калиновський.

— Його милість пан Пшиємський, маршалек конфедерації просить, щоб ви, ваша милість, відставили кровопролиття, — сказав Баллабан, знімаючи шапку перед Калиновським. — Ми не бажаємо, щоб ви, ваша милість гетьман, складали булаву, а тільки відмовилися від командування.

Калиновський нічого не казав, однак його руки, що тримали щирозолоту булаву, інкрустовану бірюзою та альмандінами[121], дрижали все сильніше.

— Бу… бу… бунтівники зги… згинуть! — хрипло промовив він. — Зложіть зброю та віддайтеся на мою милість… Піддайтеся рейтарам Дантеза…

— Так рейтарів його милості Дантеза не вистачить, щоб нас пильнувати, — буркнув Баллабан. — До союзу увійшла вся національна кавалерія…

— Дантез… — Гетьман підняв булаву. Тепер тряслася не тільки рука Калиновського, але й віко. — Дантезе… готуй…

— Зброю… готуй! — крикнув француз.

Його руки теж дрижали все сильніше. Боже, що треба було б йому робити? Ну, що йому робити? При кому триматися? Не міг же він перейти на бік конфедератів!

Загриміла барабанна дріб, перші ряди піхотних підрозділів з хрустом опустилися на одне коліно, другі схилилися, а треті приклали приклади мушкетів до плечей.

— Не роби того, ваша милість! — простогнав Баллабан. — Не видавай на смерть жовнірів, які мають прислужитися Речі Посполитій.

Калиновський поглянув на вірних йому піхотинців. Рейтари Дантеза стояли непорушно, а от мушкетери придивлялися до нього скоса. У деяких дрижали руки та плечі. Ніхто не бажав вмирати в братовбивчому бою. Ніхто не бажав ставати проти непереможної польської кавалерії.

Калиновський махнув булавою. Дантез зрозумів команду безпомилково.

— Feuer!

Блискавка промайнула вздовж розвернутих до атаки підрозділів. Вогонь виплюнув з стволів мушкетів і пастелей, відразу ж заклубилася хмара кислого порохового диму. По польській стороні роздалося страшне іржання та звуки болю коней, яких вбивають, стук тіл, що падали на землю, стогін вмираючих, крики та поспішні команди.

— Друга лініяааа!

Три тильні ряди мушкетерів виступили вперед, щоб віддати наступний вбивчий залп. Останні почали заряджати зброю. Але часу вже не було!

Земля задрижала під кінськими копитами. В хмарах порохового диму з’явилися силуети коней і людей. Мушкетери поламали ряди, роздалися крики переляку. Тільки збігти вони вже не встигли…

Ніби вихор, що нищить і валить усе по дорозі, на них спала навала польської кавалерії. В одну коротку мить коні вдерлися в ряди німецької піхоти, валячи та давлячи солдатів. Панцерна кіннота пробилася крізь піхотинців, захопила їх за собою, звалила їх з ніх та задавила. Опір тривав недовго.

Хоругви помчали в сторону рейтарів Дантеза. Підполковник відвів коня до першої лінії вершників і махнув оголеною рапірою. Він добре знав німецьку команду:

— Rührt euch! (Рухатися!)

Рейтари рушили риссю в сторону панцерних хоругв, що мчалися на них. Тисячі рук опустилися до кобур, тисячі пуфферів піднялося, приготовлених до пострілу.

— Feuer!

Перша і друга лінія дали вогню. Сотня польських вершників впала з коней, декілька жеребців покотилося по землі.

— Alt!

Чорні вершники перейшли галоп. Вони схопили палаші та вскочили в хмари порохового диму, що висіли після пострілів.

І відразу ж на них впала навалою польська кіннота. Спочатку роздалися болісні крики та іржання тисяч коней, потім брязкіт зброї, гук пострілів і передсмертне хропіння конаючих. Рейтари ставили жорсткий опір. Кількість трупів помножилася, коли шаблі зустрілися з палашами, коли чорні вершники та кнехти рубалися з панцерними товаришами і з