Олексій Мустафін - Справжня історія Стародавнього часу, Олексій Мустафін

з громадян не змусив вдягнути скорботний плащ».

3. Зворотній бік демократії. Розвиток рабства. Демократичний устрій після війни з персами утвердився не лише в Афінах, а і в Аргосі, Сиракузах та багатьох інших грецьких державах. Афіняни, однак, хвалилися, що в жодному іншому місті пересічні громадяни не мали таких широких прав, як на їхній батьківщині. Щоправда, навіть в Афінах, що вже казати про інші поліси, громадяни становили меншість мешканців. Чому? По-перше, у державних справах участі не брали жінки. Навіть припущення, що жінка може на рівних із чоловіками брати участь у народних зборах, грекам здавалося дивним і смішним. По-друге, громадянських прав не мали переселенці з інших міст і їхні нащадки — навіть діти Перикла не могли бути громадянами, бо його дружина народилася в Мілеті. І, нарешті, жодних прав не мали раби. Їх взагалі вважали власністю господаря, як худобу або ж особисті речі.

Афіняни не приховували, що їхнє багатство створювала насамперед праця невільників. У жодній іншій країні тогочасного світу на одну вільну людину не припадало стільки рабів, як у Греції, а за загальною кількістю невільників Афіни поступалися хіба що заможнішому Коринфу. Раби працювали на найважчих роботах — у копальнях, майстернях, у хатньому господарстві й на полях. Поширенню рабства сприяла та обставина, що греки, вирощуючи хліб, маслини і виноград, могли використовувати працю невільників цілорічно, тоді як в інших країнах такої можливості не було. При цьому рабів мали не лише заможні афіняни, а й пересічні ремісники і селяни.

На рабів обертали полонених під час війни, а за мирного часу їх захоплювали пірати чи привозили до Греції з інших країн — зазвичай работоргівці купували або вимінювали невільників у місцевих володарів і перепродували співвітчизникам з вигодою для себе. Торгували рабами на ринках — поруч із худобою, хлібом та посудом.

Раби у копальні. Зображення на вазі (Берлінське античне зібрання)

Раби не були зацікавлені у тому, щоб сумлінно виконувати свої обов’язки, адже все, що вони виробляли, цілком належало їхньому власникові. Тому працювали зазвичай примусово і за слушної нагоди мстилися господарю. Якщо ж траплялася можливість — втікали. Втікачів ловили і жорстоко карали.

Широке використання рабської праці невільників привчало афінян до думки, що будь-яка праця не є гідним заняттям для вільної людини. Зрештою навіть незаможні громадяни вважали за краще жити за рахунок громади чи багатих благодійників, аніж зароб­ляти на хліб власноруч. Слово «нахлібник» грецькою звучить як «парасит»— звідси походить і українське слово «паразит».

4. Афінський морський союз. Якщо афінські громадяни жили за рахунок свого поліса, то самі Афіни — за рахунок інших грецьких міст. На словах мешканці цих міст були не підданими Афін, а лише союзниками, ще від часів боротьби з персами. Проте Перикл спочатку домігся, аби скарбницю Делоського союзу перевезли до Афін, а пізніше почав використовувати спільні кошти на потреби власного міста, перетворивши добровільні внески союзників на примусовий податок — форос. Делоський союз став Афінським. Згодом у союзників з’явився ще один обтяжливий обов’язок: надавати співгромадянам Перикла землю для заснування колоній.

Поступово під владою Афін опинилося майже все узбережжя Егейського моря. Перикл особисто очолив похід до Чорного моря, який завершився визнанням афінської зверхності тамтешніми грецькими колоніями, та прагнув її поширення на захід — Італію та Сицилію. Утворення морського союзу певною мірою сприяло розвитку полісів, що входили до нього, адже Перикл суворо розправлявся з піратами і заохочував торгівлю. Проте союзники були незадоволені визиском з боку Афін і були не проти позбутися їхньої влади, якщо трапиться така нагода. Не дивно, що чимало грецьких міст, зокрема Коринф, надавали перевагу іншому союзу — зі Спартою. А деякі міста в Анатолії вважали за краще бути підданими перського царя, аніж годувати співгромадян Перикла.

Афіни та їхні союзники у 431 р. до н. е.

Розквіт давньогрецької культури

1. Греція — батьківщина класичної культури. Афіни не стали столицею «світової держави», схожої на Перську чи Ассирійську. Навіть більшість грецьких міст залишалася поза їхньою владою. Проте за часів Перикла Афіни перетворилися на культурний центр усієї Еллади. Тут мешкали найвідоміші філософи, науковці й митці. Перемога над персами і зміни у громадському житті сприяли піднесенню науки та мистецтв і в інших полісах, розкиданих по берегах Середземного і Чорного морів. V—IV сторіччя до нашої ери стали часом найвищого розквіту давньогрецької культури, яка згодом слугувала взірцем для усього людства й дістала назву класичної(від латинського «классикус» — «взірцевий»).

Класична культура Еллади, звісно, є творінням самих греків, відбитком їхніх уявлень про людину і навколишній світ, результатом розвитку самого грецького суспільства, який тривав кілька століть, починаючи від мікенської доби. Та елліни сприйняли і творчо переробили здобуток інших цивілізацій, пристосувавши його до умов свого життя. Навіть чужих богів і героїв вони легко ототожнювали з грецькими, «доповнюючи» і збагачуючи власну міфологію сусідськими легендами та переказами. Так, фінікійський Мелькарт, етруський Геркле, месопотамський Нінурта, персонажі лідійських, скіфських і навіть індійських міфів перетворилися на різні «образи» чи «втілення» грецького Геракла. Те саме відбувалося і з живописом, скульптурою, театральним мистецтвом, способами будівництва, які греки запозичували в інших народів. Саме тому класичну культуру Еллади можна розглядати як вершину розвитку усього Стародавнього світу.

Битва Геракла з Геріоном — легенда, запозичена греками у фінікійців. Зображення на вазі (Мюнхенське античне зібрання)

З іншого боку, відкритість грецької культури сприяла її поширенню далеко за межі Еллади. З часом навіть фінікійці та єгиптяни, які пишалися власними давніми та самобутніми культурами, все охочіше опановували грецьку, або, як кажуть вчені, еллінізувалися.

Саркофаг у «грецькому» стилі з Сідона (Стамбульський археологічний музей)

2. Давньогрецька скульптура. До наших днів збереглося чимало скульптур, створених давньогрецькими митцями, а ще більше — копій, тобто статуй, які до дрібниць повторюють витвори славетних майстрів. Спочатку грецькі статуї робили за єгипетським зразком — це були застиглі фігури дівчат або юнаків зі щільно притиснутими до тулуба руками. Вони дивилися кудись вперед із застиглою посмішкою на обличчі. Але згодом греки навчилися відтворювати красу людського тіла у русі. Першим це зробив скульп­тор Мірон. Найвідомішим його твором був «Дискобол». Мірон показав у бронзі момент