Вейн Поль - Чи вірили греки у свої міфи?, Вейн Поль

des antiken Sports” // Mededelingen van het Nederlands Institutte Rome, XXXVI, 1974, p. 57. В самому розпалі епохи імператорів атлетів часто набирали серед класу вельмож (див. студію Ф. Міллера про Дексіпоса II Journal of Roman Studies, 1969), і ось чому борцівські види спорту не належать лише до так званої народної культури. Коли кініки чи Діон Христосом іронізують у своїх діатрібах щодо атлетичних змагань, вони гудять тут шаленство і марнославні захоплення чоловіків чи, радше, взагалі греків: вони не виявляють зневаги щодо розваги, яка могла б надаватися лише простому народові. Зовсім інакше було в Римі, де, як це показує Ж. Віль у своїй великій книзі La Gladiature, бсоїе fran^aise de Rome, 1982, видовища вважалися добрими для народу: Цицерон або Пліній Молодший, туди, однак, ходили, виявляючи, проте, певну зневагу. Та якраз у Римі актори видовищ, які аж ніяк не набиралися з порядного суспільства, були, як це показує Віль, низькими блазнями. До того ж, Павсаній мав до грецького минулого пасеїстське ставлення, що було властиве для його часу; див. Е. L. Bowie, “Greeks and their past in the Second Sophistic”, // Past and Present, XLVI, 1970, p. 23.

181.    Я уточнюю, бо трапляється, що Павсаній говорить від свого власного імені, коли заявляє, що якась одна версія краща, аніж друга; у IX, 20,4 він протиставляє таким чином вдале пояснення тритонів міфічному поясненню (див. примітку 140); у VIII,

39, 2 Павсаній не говорить, чому краще вірити, що Фігал є сином Лікаона, аніж автохтоном; єдине пояснення полягає в тому, що Павсаній вірить у генеалогію аркадських царів (див.

VIII, 3, 1); та й взагалі, він навмисне заявляє, що вірить в історичність Лікаона (VIII, 2, 4). Аркадія, як знаємо, була на його шляху з Дамаску.

182.    Павсаній, VIII, 14, 5-8; інший приклад, VIII, 12, 9.

183.    Павсаній, IX, 31, 7-9.

184.    Відправимося до класичної студії L. С. Knights, Explorations, Londres, 1946; “How many children had lady Macbcth?’ див. R. Wellek і A. Warren, La Thtorie littcrairc, Paris, Seuil, 1971, p. 35.

185.    Павсаній, VIII, 3, 6-7; див. примітку 179. Роблячи постійну ставку на внутрішній когерентності, Павсаній формує, крім того, висновок, що “рід Сіленів” смертний, оскільки показують поховання Сілени (Сілсн) у різномаиітніх місцях (VI, 24, 8); само собою зрозуміло, що Павсаній вірить не більше і в Сілен, як сучасники Карнеада не вірили у німф, у панів і сатир (Цицерон. De natura deorum. III, 17, 43).

186.    Цицерон заперечує ораклів так само, як заперечує “природне пророцтво” (De divinatione, II, 56, 115); про Еномая читаємо у книзі II “Євангельського приготування” Евсебія; див. P. Val-ette, De Oenomao Cynico, Paris, 1908; про Діогеніаноса читаємо у книгах II і V Евсебія. Плотін, навпаки, вірить в ораклів (Еп• neades, П, 9, 9, 41).

187.    У VIII, 10, 9 Павсаній серйозно задумується над втручанням бога у війну і згадує про безперечний прецедент Дельфійського оракула, захищеного чудом; справді (Павсаній, X, 23), галати були налякані грозою, землетрусом і загальною панікою. Стосовно божественних “спіфаній”, які захищають святилище, див. P. Roussel, “Un miracle de Zeus Panamaros” // Bulletin de correspondance hellenique,LV, 1931, p. 70 і четверту частину “Chronique de Lindos

188.    Павсаній, VIII, 8,3; див. примітку 19.

189.    Павсаній, VII, 23, 7-8.

190.    Павсаній, VIII, 8, 3.

191.    Для Салюстія, De diis et mundo, 4, Кронос, наприклад, у розумінні фізиків є хроносом, часом, який пожирає свої власні миті; у розумінні теологів Кронос, який пожирає своїх власних дітей, є “енігмою”, яка означає, що Розум змішується із Зрозумілим, тобто зі своїми власними предметами; для Плотіна Кронос уже був Розумом, Павсаній міг бути слухачем середньовічних неоплатоніків чи стоїків, великих алегористів.

192. Павсаній, VIII, 2,3-4.

193.    Лукрецій, V, 1170. Мало ідей можуть бути чужішими неоплатонізмові, що заперечує історичність.

194.    Павсаній, VIII, 2, 6-7. Про Аркадію як оберіг найдавнішої цивілізації нагадаємо, що Каплімах написав “Аркадію" і що він поміщує в Аркадії сцену свого гимну Зевсові. Аркадійці дивували мудреців своїм милосердям (Полібій, IV, 20) і благородною бідністю: вільні громадяни, голови родин тут обробляли власними руками землю замість того, щоб поганяти служниками (Полібій, IV, 21). Аркадійці харчувалися жолудями, першою їжею людей, довше, ніж інші греки (Гален, томVI, с. 621, Кюн). Тема багатообіцяюча. Аркадійці не є відсталим народом: вони зберегли давній стан; цей стан залишався недоторканим, незмінним. Те, що аркадські традиції дуже давні, не означає, що вони сягають до віддаленішого минулого, аніж інші, а радше, що ці традиції відносяться без змін до минулого, спогад про яке в інших народів був зіпсований і інтерпольований; іншими словами, аркадські традиції передають нам автентичний стан. Обидвома думками Павсанія є те, що минуле, яке передається традицією, дуже часто ледь вкрите вигаданими легендами (але це не стосується Аркадії) і також, що минуле можна відтворити за тими слідами, яке воно залишає в сучасності; минуле знаходить себе у теперішньому; такий принцип уже застосовував Фукідід у своїй “Археології”.

195.    Павсаній, VIII, 35, 8; цей Памфос давніший від Гомера (VIU, 37,9), і лише Олен давніший від нього (IX, 27,2). Слід знати, що Павсаній здійснив окремі дослідження про час, в якому жив Гомер, однак відмовився опублікувати свої висновки через догматизм, що панував серед спеціалістів гомерівської поезії (IX, ЗО, 3).

196.    Павсаній, VIII, 29, 1-4. Стосовно Ксенофонта, див. примітку

50.

197.    Павсаній, IX, 40, 11-41,5.

198.    Див. примітку 152; я не розгортаю цієї думки з боязні втомити читача.

199.    Павсаній, IX, 1,1-2.

ДЕКІЛЬКА ІНШИХ ІСТИН: ІСТИНА ФАЛЬСИФІКАТОРА,

ІСТИНА ФІЛОЛОГА

200.    А. Момільяно нагадав, що це класичне слово Ранке насправді походить від Лукіана - Comment ecrire I’histoire, 39.

201.    A. D. Bceckh, Enzyklopadie und Methodenlehre der philologis-chen, Wissenschaften, vol. I, Fommle Thoerie der philol. Wiss., 1977, передрук 1967, Darmstadt, Wiss. Buch.

202.    M. Riffaterre, La Production du texte, Paris, Seuil, 1979, c. 176: “Усі зусилля філології полягали в тому, щоб відновити зниклі реальності з боязні, щоб поема не загинула разом зі своїм референтом”.

203.    Страбон, VIII, 8,2, с. 388. Зацитуймо радше Страбона, VIII, З,

З, с. 337. “Я порівнюю сьогоднішній стан місцевостей з тим, що говорить Гомср; так треба робити: цей славний поет нам близький; мої читачі повірять, що я втілював свій задум лише тоді, якщо це не суперечило тому, що говорив про це поет, до якого маємо велике довір’я”.

204.    P. Hadot. “Philosophic, ex£g6sc et contresens" // Actes du XIVе Congres international de philosophic’, Vienne, 1968, p. 335-337.

205.    Цю історію можна прочитати у Квіїїтіліана, І, 8,21. Про цс усе див. М. Foucault. Les Mots et les Choses, Paris, Gallimard, 1966, p. 55