Джованні Боккаччо - Про славних жінок

одразу після славнозвісного обіду, цілу Римську імперію – наче в його владі було таке їй подарувати. Антоній, очевидно, будучи не зовсім у собі, належно не зваживши свої можливості та можливості римлян, обіцяв їй такий подарунок.

О благий Боже! Яка незмірна зухвалість прохаючого і не менша дурість обіцяючого! Надто ліберальним чоловіком він був! Упродовж стількох століть, з такими зусиллями, проливши стільки крові, ціною смерті багатьох героїв і навіть багатьох націй, такими грандіозними ділами, стількома війнами заледве здобули імперію – і одразу так необдумано подарувати її жінці, що попросила, наче то був власний будиночок.

І що ж сталося? Через розлучення з Октавією насіння війни між Октавіаном і Антонієм уже було посіяне: тож обидві сторони, зібравши війська, рушили одна на одну.

Антоній з Клеопатрою на позолочених кораблях з пурпуровими вітрилами рушили до Епіру. Але зустрівши ворога, у сухопутній битві одразу зазнали поразки і відступили до свого флоту, а відтак військо Антонія подалося в Акцій, сподіваючись отримати перемогу в морській битві. Октавіан разом зі своїм зятем Агриппою перестріли їх з величезним флотом. Відважно вступивши у важкий бій, жодна сторона довго не могла взяти гору. Але як тільки антоніанці почали відступати, погордлива Клеопатра втекла на своєму позолоченому кораблі, прихопивши із собою ще шістдесят інших. Антоній, тут же опустивши знамено на преторіанському кораблі, подався за нею. Повернувшись у Єгипет, вони відіслали своїх спільних дітей на Червоне море, а самі намарно стали готувати війська для захисту царства.

Октавіан, переможно переслідуючи Антонія і Клеопатру, в багатьох успішних битвах повністю розгромив їх війська. Просячи запізнілого миру, ті отримали відмову, і зневірений Антоній, як говорять багато істориків, у царському мавзолеї мечем укоротив собі життя.

Коли Александрія пала, Клеопатра намагалася застосувати свій талант, який успішно випробувала на Цезареві й Антонієві, ще й на молодому Октавіанові, але намарно. Довідавшись, що її залишили для показу на тріумфі, зневірилася в порятункові: одягнувши царські одежі, пішла вслід за своїм Антонієм. Розрізавши собі вени на зап’ястках, поклала собі на рани отруйних змій. Говорять, що ці змії спричиняють смерть, насилаючи сон. Поринувши в сон, нещасна жінка знайшла кінець своїй пожадливості, розпусності та життю. Октавіан намагався повернути її до життя, прикликав псиллів,[173] щоб відсмоктали отруту з ран, але було вже надто пізно.

Інші джерела переконують, що вона померла раніше і зовсім не так. Антоній, як говорять, готуючи війну в Аттиці, запідозрив, що втрачає довіру Клеопатри, тому перестав споживати питво та їжу, попередньо не перевіривши. Клеопатра, помітивши, що відбувається, надумала очиститися в очах Антонія. Скропивши отрутою квіти, якими за день до того прикрасила їхні корони, одягнула вінок на голову і почала загравати з Антонієм. Добряче розвеселившись, запропонувала йому випити вінок: вкинула квіти в келих і розмішала; та коли Антоній уже був намірився випити, Клеопатра перехопила його руку, сказавши: «Любий Антонію, я є тією Клеопатрою, якій ти більше не довіряєш, демонструючи це новою недоречною перевіркою страв, але ось тут, якби я хотіла, то мала б і можливість, і нагоду напоїти тебе». Антоній, зрозумівши хитрість, яку Клеопатра сама розкрила, одразу ж відвів її у в’язницю і примусив перехилити келиха, якого вона не дала йому випити. Говорять, що так вона й померла.

Однак перша версія є популярнішою.[174] Я хочу додати, що Октавіан розпорядився добудувати гробівець, розпочатий Антонієм, де й поховали їх обох разом.

89. Антонія, донька Антонія

Антонія Молодша стала для нащадків незнищенним образом знаменитого вдівства. Вважають, що вона була донькою тріумвіра Марка Антонія[175] від Октавії. Дали їй прізвисько Молодша тому, що була в неї старша сестра, котра називалася так само.

Побралася вона з Друзом, який був братом Тиберія Нерона і пасинком Октавіана Августа, народивши від нього Германіка і Клавдія, що згодом став імператором, та Лівіллу. Друз, як говорять деякі джерела, загинув під час військового походу в Германію: існує підозра, що його власноруч отруїв брат Тиберій. Антонія, хоча й була прекрасною жінкою в квітучому віці, після смерті чоловіка вважала, що порядній жінці не личить одружуватися двічі, тож ніхто не міг її намовити виходити заміж вдруге. Решту своїх днів провела вона під одним дахом з Лівією, своєю свекрухою, у затишку спочивальні свого чоловіка, живучи настільки непорочно, настільки свято, що перевершила всіх попередніх римських матрон похвальною чистотою свого вдівства.

Дійсно, поряд із Цинцинатами,[176] Фабриціями,[177] Куріями,[178] а також Лукрецією і Сульпіцією – жінками зрілого віку, можна згадати ще Катонову доньку: для них жити, не заплямувавши свою репутацію й краплею розпусти, – винятковий і найсвятіший вчинок, що заслуговує великої похвали. А якщо це так, тоді якою славою прославлятимемо молоду, надзвичайної краси жінку, доньку Марка Антонія, аморального чоловіка, яка жила не відлюдницею десь у лісі, а серед дозвілля і розваг імперії, між Юлією, донькою Октавіана, і Юлією, донькою Марка Агриппи, котрі палали вогнем розбещеності й розпусти, з Марком Антонієм, своїм батьком, та Тиберієм, що згодом став імператором, і всіма його непристойностями й неславами, у країні, що колись була гордою, а тепер віддалася виродженим огидам, поміж тисяч прикладів хтивих пристрастей, – і все ж зуміла вберегти стійкість свого духу та чистоту міцних грудей, причому не тимчасово, з надією на майбутнє заміжжя, а сповідуючи чесноту, і зберегла її аж до старості та смерті?

Справді, немає гідного писемного свідчення вчинку Антонії, але такий приклад спонукає до певних роздумів. Тож, оскільки часом літературі не вистачає сил, все ж світлі уми достатньо мають поживи для осмислення і належної похвали.

90. Агриппіна, дружина Германіка

Агриппіна була донькою Марка Агриппи від Юлії, доньки цезаря Октавіана. Гай Калігула,[179] син Агриппіни, ставши повелителем імперії, відцурався сільського коріння своєї матері, сповістивши, що вона походить не від Агриппи, а народилася від Октавіанового сходження з Юлією, власною донькою. Таким було безглузде прагнення імператора: він думав, що його вважатимуть шляхетнішим, оскільки народжений від матері, зачатої кровозмішенням, аніж народила б його законна донька звичайного чоловіка.

Але чиєю б донькою вона не була, поєдналася