Михайло Петрович Старицький - Червоний диявол

(Автор цієї частини літопису мав до князя Семена особливу симпатію, запевняючи, що сам при його боку бувши, став свідком його лицарських справ)

Не переймаючись наразі долею Білгороду і Путивля, задумаємося, що воно за чарівниця така і чого завзялася на князя Семена? Валерій Шевчук присвятив князеві Семенові Лику одну з частин збірника «Фрагменти із сувою мойр» («Фрагмент третій, «Милий кохання тягар»), припустивши, що причиною трагедії стало любовне розчарування і зрада. Хтозна, черкаська чарівниця зовсім не конче мусила бути молодою красунею, яка бодай ненадовго полонила героїчного князя. У ранньомодерному світі чародійством більше поралися жінки літні і не такі вже й красуні (швидше навпаки, у польській мові чарівниця й досі розпатлана бабега, спроможна радше залякати, аніж зачарувати). Хай там як, але тодішні чарівниці, видно, чимало уміли, — не лише морочити голову наївним закоханим дівчатам, як це трапилося з героїнею «Червоного диявола». А все-таки і та доволі страховинна циганка теж дещо зробила, хоча й запевняла свою клієнтку, що доля назавжди розвела її з коханим, та ще й відібрала в неї золоті прикраси. Адже по дорозі від циганки Галя зустрілася з Мартином, всі їхні непорозуміння миттю розвіялися (як це вони порозумілися, нічого одне одному не пояснивши?) і, врешті, все закінчилося цілком щасливо. Можливо, маніпуляції з вигнанням недобрих духів таки допомогли?

Повернувшись до «Київського літопису»: в іншому його місці йдеться про відбудову Успенської церкви в Києві (цій відбудові чимало уваги присвячує також В.Антонович у статті «Київські війти Ходики»). «Дозорцею» тієї роботи був пан Созон Балика (син Яцька, брат Галі-Федори), а виконавцем робіт — італійський архітектор Себастьян Браччі:

«А поправлял тую цр̃ков маистръ зє Влох Савостиян Брану, почал мсц̃а мая ГІ̃ [13] дн̃я на Возносєниє Гсд̃нє».

В іншому списку «Літопису»:

«А поправлялъ тую церковъ майстръ зе Влохъ, Савостиянъ Брачъ».

Взагалі Созон Балика та Себастьян Браччі так часто згадувалися разом у документах та пам’ятних записках, що аж виникла версія, наче Созон доводився архітектору зятем. Ця версія навіть втрапила у Вікіпедію.

«До речі, саме Созон Балика здійснював нагляд за відбудовою цієї церкви і, мабуть, не випадково: він доводився зятем архітектору Себастіану Брачі, який займався цією відбудовою». (Вікіпедія, стаття Балики).

Ще інше припущення викладене у вступній статті до «Київського літопису» (В. І. Ульяновський, H. М. Яковенко, Київський літопис першої чверті XVII ст. [Український історичний журнал 1989, №2. — С.107-120; 1989, №5. — С.103-114.]

«Себастіан Браччі був тестем Богдана Балики, сина Созона Балики».

Але насправді зятем Себастіана Браччі був інший Богдан Балика, син Яцька Балики і Созонів брат, той самий, що залишив записки про свою участь у Московській війні. Вже на початку цих записок він так описує своє прощання з ріднею:

«Тогожъ дня, на день святого мученика Поліевкта, былемъ я, Богданъ Балыка, у дому ихъ милостей: пана Александра и пана Созона Балыкъ, войтовичовъ кіевскихъ, братіи моей, а потомъ былемъ въ дому пана Савостіяна, бурмистра кіевского, тестя своего». (Записки кіевскаго мђщанина Божка Балыки о московской осадђ 1612 года. Изъ лЂтописнаго сборника Ильи Кощаковскаго, виділення моє.)

Хай там як, але це чи не перший відомий нам приклад шлюбного союзу київського урядовця за межами усталеного кола — з чужоземкою і донькою не купця, а митця.

Захопившись, однак, шлюбними перипетіями Балик, ми забули про Ходик. А в них теж чимало всякого відбулося.

У другому десятилітті 17-го століття в Києві відбулася зміна влади. Заслужений і всіма поважаний Яцько Балика через хворобу мусив залишити війтівську посаду. Сталося це у липні 1612 року, а на війтівській посаді його заступив Федір Ходика. Він, схоже, вибився на перший план і серед родичів, оскільки Василь, змучений тяганиною за Басань і регулярними пізнішими позовами, волів не висовуватися та зайнятися сімейними справами. А, може, теж хворів. Його син, Федір Криницький, мав типові замашки плейбоя, чинив скандал за скандалом, сварився навіть із приятелями та двоюрідними братами.

А от Федір — брат Василя і його сини — Йосиф, Іван та Андрій усіма силами намагалися якось загладити погану славу роду. Чого ж кращого, як показати свою ревність у релігійних справах! От тільки в Києві десятих-двадцятих років 17-го століття то була справа аж надто ковзка. Догоджаючи одній релігії, неодмінно зачепиш іншу...

Ну що ж, не буду особливо затягувати. Почалося все з прийняття 1592 року Берестейської унії, яка дуже загострила вже існуюче релігійне протистояння. Року 1620 році православні богослови на чолі з Борецьким перебралися зі Львова до Києва. Ще раніше вони знайшли могутніх протекторів в особі козацтва і гетьмана Сагайдачного. Обидві сторони релігійного конфлікту були вкрай роздратованими. Хоча православні завжди підкреслювали своє незавидне становище і численні кривди, гинули чомусь їхні противники — Кунцевич у Вітебську і Грекович у Києві.

Зрештою, у 1624-25 роках відбулися трагічні події. За Антоновичем і Грушевським, справа виглядала так. Київське міщанство, точніше, патриціат, були незадоволені прокозацькою політикою Йова Борецького і підтримали, наперекір тому, унійного митрополита Рутського. Тут ще й додалася справа з Воскресенською церквою в Києві, настоятелем якої мав стати Іван Юзефович, що перейшов з православ’я в унію. Федір Ходика як війт і прихожанин церкви мав її опечатати для передачі новому настоятелю. Цього вистачило, щоб його самого окричали таємним уніатом. У схожому становищі опинилася також частина лояльного до влади київського патриціату, наприклад, Созон Балика, але, схоже, Федорові нагадали всі давні гріхи Ходик. Начебто викликане листом Іова Борецького (начебто, бо пізніше він того листа заперечував), до Києва увійшло козацьке військо.

За джерельною реконструкцією Н.Білоус, далі все відбувалося так: козаки ув’язнили війта Федора Ходику і бурмистра Созона Балику та ще деяких міських урядників, а після Водохреща відімкнули запечатану церкву і випустили війта на поруку. Сутичка мала шанси закінчитися більш-менш мирно, єдиною жертвою був страчений зопалу в перші дні Юзефович. Але, схоже, саме тепер вороги Ходик скористалися ситуацією і вирішили позбутися його за всяку ціну. Знову пішли чутки про його уніатство. Чи була то правда? Хтозна. В усякому разі, православні ієрархи, налякавшись бурі, яку самі й спричиняли, всіляко це