Генрі Райдер Хаґґард - У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна

ж народжена від молодшої дружини. Але й я можу стати в нагоді Дечі, ось чому я ще жива.

— Які ж задуми у Дечі, пані Драмано?

— А ось які, пане: досі протягом багатьох століть — відтоді, як великий вогонь знищив місто на острові — у нас було дві влади: влада жерців Хоу-Хоу, пануюча над душею народу, і влада роду Веллу, що розпоряджається тілом народу. Деча честолюбний. Він хоче володарювати над тілом і духом; він хоче влити в країну свіжу кров інших племен і створити великий народ, яким були веллоси, коли прийшли сюди з півночі. Одружившись із моєю сестрою, законній спадкоємиці Веллу, він її ім’ям захопить владу. Жерці нечисленні й не можуть втілити цей план самотужки. Але вони правлять дикунами, яких звуть дітьми Хоу-Хоу. Дикуни тепер роздратовані вбивством на річці, яке приписують Іссикору. Тому вони готові йти війною на веллосів на чолі із жерцями Хоу-Хоу, якого називають своїм батьком, оскільки його зображення схоже на них. Нині всі чоловіки дикого племені хоухойа збираються на острові, перепливаючи озеро на колодах і очеретяних плотах. Завтра до ночі всі зберуться. Потім, після святого весілля, коли Веллу прив’яже мою сестру Сабілу до стовпа на скелі Пожертв між вічних вогнів, Волохаті на чолі із Дечею атакують місто на березі. Місто здасться, і Деча вб’є мого батька, Іссикора й увесь наш рід і оголосить себе вождем. А потім він отруїть лісовий народ і, як я чула, вливши в країну свіжу кров, утвердить своє царство.

— Масштабний задум, — сказав я, відчувши певну повагу до цього негідника Дечі, який різко контрастував із безпорадними і марновірними підданими старого Веллу.

— А що, пані, чекає на мене і мого супутника?

— Не знаю, пане. Та гадаю, він вас боїться. А можливо, він розраховує, що ви будете йому корисні при виконанні його задумів, і тому схоче залишити вас при собі і вб’є вас лише у разі спроби втекти. З іншого боку, коли лісовий народ дізнається, хто насправді вбив на річці їхнього одноплемінника, він може зажадати вашої смерті. Тоді може статися, що на великому святі, так званому Завершенні Святого Весілля вас прив’яжуть до жертовного вівтаря і жерці вип’ють вашу кров вустами Хоу-Хоу. Мабуть, завтра ж на раді священиків буде винесена така ухвала.

— Дякую тобі, — сказав я. — Подробиці не істотні.

— Але поки що ми в безпеці, — продовжувала вона, — і мені доручено віддати тобі усілякі почесті і завтра, поки жерці будуть готуватися до Святого Весілля, показати тобі все, що ти побажаєш побачити, і дати тобі гілку від древа Видінь для пророка Зікалі.

Я ще раз подякував їй і додав, що із задоволенням прогуляюся з нею, навіть якщо буде проливний дощ.

— Наскільки я розумію, — сказав я, — ти хочеш утекти звідси і хочеш урятувати свою сестру. Маю попередити тебе, Драмано, що під нашою непоказною зовнішністю ховаються великі волхви. Мабуть, ми спроможні врятувати тебе і Сабілу і здійснити інші, ще величніші подвиги. Але нам може знадобитися твоя допомога, бо сильні світу цього діють через малих. Я хочу знати, чи можемо ми розраховувати на тебе?

— Я твоя до смерті, пане, — відповіла вона.

— До смерті, Драмано, бо, якщо ти нас зрадиш, ти помреш.

Розділ XI
ШЛЮЗИ

Усю ніч ішла злива, надзвичайна навіть для тропіків. Здавалося, дах не витримає. Вранці, коли ми встали і визирнули за двері, все було затоплено і пливло, а від землі до неба підіймалася суцільна водяна стіна.

— Буде повінь, баасе, — зауважив Ханс.

— Так, — відповів я, — і якби ми зараз були в іншому місці, я бажав би, щоб вона затопила всю наволоч на цьому острові.

— На жаль, баасе, у гіршому разі вони врятуються на вершині гори; але вода може затопити печеру і влаштувати Хоу-Хоу лазню, якої він дуже потребує.

— Через печеру вода може проникнути в надра гори, — почав я і зупинився, вражений новою ідеєю.

Я помітив, що печера йшла похило вниз до підніжжя вулкана, у напрямку до центру. Можливо, що вона була проходом, пробитим у скелях під час колишнього виверження. Припустімо тепер, що повінь заливає печеру, і потік води проникає в надра вулкана; тоді станеться щось надзвичайне! Вода і вогонь — сварливі сусіди. Вони дають пару, а пара прагне розширення. Ця думка весь час не давала мені спокою. Але з Хансом я нею не поділився — будучи дикуном, він нічого в цьому не розумів.

Незабаром прийшла Драмана і відразу заговорила про нічну зливу; такого, за її словами, не пам’ятають. Вона додала, що жерці поставили на