Олег Богданович Лишега - Поцілунок Елли Фіцджеральд

(…) Сосна вражає людськістю. (…) Ніщо не виглядає так невинно у цьому світі як сосна.

Тупа незграбна поведінка блазнів так само може вдосконалити письменника зрештою як і критика інтелектуалів.

Чудово — просто чудово — невичерпна вимога християнства до тебе — аби ти промовляв з моральної точки зору. Хай ти й немовля і крик твій є каяттям — каяттям. Християнський світ не визнає людського права сприймати будь яку істину — аж доки не заголосиш: Господи змилуйся наді мною грішним.

Що змусило яструба злинути? Ти помітив маневр? Чи то він себе наповнив повітрям? Поки ти здогадувався той вже здійнявся спіральною стежкою у небеса.

Наша округа простора і багата — бо тут за якісь 20 миль від Бостона можу стати у лісовій просіці і проглянути на милю чи й більше понад чагарникові дуби до далеких соснових борів і обрію незайманих лісів і не стріне око жодної хатки чи дороги ані чийогось поля.

Захід сонця узимку з лісової просіки, недалеко від лугового джерела Кажуть індіянці Великих Озер живляться мигдалками сосни. А як довго мене не годувала сосна?

Покидай домівку перед світанням або не вертайся аж поки сонце не зайде.

Неділя 21-го

Непрості стосунки мої з друзями що не зарадить жодна відвертість Нема такої заповіді у Новім Заповіті аби помогла мені. Моя сутність мабуть є таїною — Інші можуть сповідатись і пояснювати. Я не можу. Не тому що надто гордий, та не цього б хотілося.

Дружба то невимовна радість і благодать виникає поміж двома чи більше особистостями від спорідненості своєї — А природа не помиляється і проведе крізь усякі негоди — Поміж двох насправді споріднених немає заслон і не може бути перешкод. Хто ж чужий? Та ті друзі що виправдовуються.

Часом так і кортить сказати своїм друзям — Друзі мої знаю що смертельно образив вас і нібито віддав перевагу ненависті перед любов’ю — обійшовся з іншими добре а з вами зле — старанно приховав свою любов і не сьогодні — завтра вихлюпну свою жовч до дна — Уявляю як міг би щось таке виголосити хоч цього ніколи не станеться — Але щиро кажучи не дуже то й жалкуватиму що так не буде — Що страшенно залежний бути самим собою. Якщо все було відомо, а я того не відав, то навіщо ті друзі кого я не зрозумів чи вони мене.

Хіба що долі недобрі коли нас розлучають — але мій друг завжди добрий. У мене натура Каменю. Усього літа замало аби сонце нагріло мене.

Мої знайомі нерідко вважають мене надто холодним — але ж кожна річ в міру тепла на свій лад — Хіба камінь вже аж так холодний що вбирає усе сонце влітку і не розлучиться з ним і вночі? І кристал хоч би й з самої криги не захолодний аби розтопитися — а хіба ж не постав він з розчину. Холодний! Тепло найбільше промовляє до мене взимку. Та не єдино вогонь теплий — а все є і теплим і холодним у своїй суті. І не те що я надто холодний — просто наші тепло і холод не однакові за сутністю — отже коли буваю безмежно гарячим, для вас можу бути крижаним. Кристал нарікає на кристал не більше аніж голуб на голубку. Ви вважаєте мене за холодного — вважаєте й Природу холодною — А для мене вона тепла. Моє тепло заховане від вас. Так само вогонь буде холодним до будь-чого що не здатне нагрітися вогнем. Прохолодний вітер тепліший для людини в лихоманці аніж подих вогнища. Що я холодний означає що я інакший.

Кизил зі своїми ягодами на мочарах біля З-Л саме перед червоним будиночком — дармовиси на довгих хвостиках виснуть наче надламані — щось схоже на жовтуваті? чи зеленуваті? білі яйцеподібно перлисті? чи вощені? ягоди — То якої ж вони барви? Ох, дайте мені хоч прогулятися кизиловим болотом — з його негустим грубим гіллям — Прекрасний як чорт.

(…)

Перетнув чиюсь норки чи ондатри плутану стежку в снігу — подріботіла лапками і слід від черевця.

Нині увечері — як і нераз цього року — хмари влягаються на Сході коли сідає сонце довгими смугами сходяться докупи — згідно простій тактиці неба — Це узір шкуринки кавуна. — Він годиться для сталого опису заходу сонця — Ранок отакий і отакий вечір. — Смуги охоплюють день з обох кінців як на кавуновій шкурці і ранок і вечір як один день.

(…)

22-го груд.

Якщо вже таким здаюсь холодним порівняно з теплом знайомих — хтозна чи моє спалахує так