Микола Олександрович Бакума - Золотий маг. Книга 1. Зерно

— Ліно, мені здається, що цей маленький інцидент пішов навіть на користь. Після цього і після сканування мене Гуру став більш серйозно до мене ставитися. Далі наша бесіда була досить корисною та змістовною. Думаю, що якби не конфлікт, то провів би він ініціацію і все. А так мало того що важливою інформацією поділився, так навіть деяку користь вдалося з нього отримати. Стали у нагоді нам можливості нашого Вищого.

— Ніку, щоб ти про нього не думав, стався до нього з належною повагою. Розповідай, що вдалося дізнатися?

— Він ще раз попередив, що Тротсу та й усьому Франу загрожує небезпека. Темні будують великий портал, щоб перенести на Фран величезних чудовиськ і захопити все на планеті. Поки вони це роблять, то спробують розібратися з Тротсом, нацьковуючи на нього Лламу і Халбар.

— Це він мені теж розповідав. А скільки часу потрібно Темним, щоб побудувати портал, він не сказав?

— Сказав, що близько двох років.

— Це не дуже багато. Та ще й за цей час Вогненні і Земляні нам спокою на дадуть. Добре, що ти у нас з’явився.

— Ага, і цей напівбог теж так вважає. Тому, напевно, і проковтнув мої образливі слова. Але мене це тільки напружує, а не радує. Занадто багато очікувань від мене. Що може зробити одна людина, якщо війною буде охоплена вся планета?

— У тебе буде два роки, щоб ти став магом та зібрав навколо себе однодумців. Гаразд, чому бути — того не минути. А що ти там казав про корисні речі? Що тобі вдалося отримати від Вищого?

— Так толку від нього не багато. Але дещо все-таки мені перепало. Подивіться на мене магічним зором. Може, побачите щось незвичайне.

— Та ти ж став магом Води! — здивовано вигукнула Ліна, подивившись на Ніка магічним зором. — А куди поділося Золоте Зерно?

— Це для конспірації. Я подумав, що нічого мені ходити із золотою зіркою на лобі і всім давати привід швидше мене вбити. А тепер я такий, як усі. Це наш спільний друг на моє прохання постарався. А тепер можете ще раз подивитися, — сказав Нік, промовивши заклинання «Поїста Ранаксел».

— Так тепер ти у всій красі! Це ти дуже правильно придумав. Молодець!

— Це ще не все, — з гордістю похвалився Нік. — Ліно, ви ж у нас Магістр Срібної магії? А можете подивитися, що у мене в голові заховано. Я навіть чинити опір не буду.

— Звичайно, можу, — сказала Ліна. Вона подивилася Ніку у вічі і промовила заклинання. Минуло півхвилини. Ліна повторила його ще раз. Нічого не сталося.

— Я не знаю, як це може бути, але тепер я не можу пробитися до твоїх думок.

— Що і потрібно було перевірити! Мені дуже не сподобалося, коли Гуру длубався у моїх мізках. І я зажадав, щоб він поставив мені найкращий захист. Очевидно, йому вдалося.

— Що ж, це теж дуже потрібно. І у Школі, і за її межами деякі чародії дуже полюбляють копирсатися у головах учнів або слабких магів. Особливо придворні маги. Все вишукують зраду і змови. Але боюся, що такий захист навпаки викличе в них підозру щодо тебе. Будуть весь час пробувати зламати його. Для них це, як ляпас.

— Ось і перевіримо, чи настільки вправний в магії наш Вищий. А для особливо наполегливих прикинуся дурником. Скажу, що само так сталося під час ініціації. Бувають же різні збої і відхилення при проведенні цього обряду?

— Бувають. Для більшості цього буде достатню. Сподіваюся, що найдопитливішим, рано чи пізно, просто набридне прориватися через твій захист. Та й, думаю, шансів ти їм багато не даси. Це все гарні новини. Ще є сюрпризи?

— Є один. Але він скоріше приємний і не такий важливий. Я його вам покажу, коли буду до Школи збиратися.

— Що я можу сказати? Ти мене в черговий раз здивував. Мало хто удостоюється навіть розмови з Вищим, а тобі не лише вдалося уникнути його гніву, так ще й дуже корисні подарунки отримати. Видно, Гуру повірив у тебе так само сильно, як і я.

— Я вже говорив, що мене дуже лякає така довіра і ваші плани. Але приємно отримати хоч щось істотне від такої малокорисної істоти, як Вищий.

— Ти недооцінюєш нашого покровителя. Думаю, що він ще зможе тебе здивувати. А тепер про те, що далі нам із тобою доведеться робити. Сил у тебе, звичайно, не залишилося зовсім. Отже, завтра вранці замість пробіжки піша прогулянка. Потім трохи займаєшся накопиченням магічної енергії. Ти її успішно всю розтратив, а для занять з магії вона нам потрібна. Після обіду твоїм лікуванням займемося, ну і ще трохи підтягнемо загальну мову. А через пару днів, коли відновишся повністю, повернемося до фізичних навантажень і занять з магії. Все зрозуміло?

— Зрозуміло… Може, хоч кілька днів мені можна полінуватися? У мене з того часу, як я сюди приїхав, жодного вихідного не було!

— Ти сюди не на відпочинок приїхав. Та й рубати дрова чи орати тебе не змушують. Нема чого скаржитися. От сьогодні ти цілий день спав. Будемо вважати, що це був твій вихідний. Перший і останній. І не думай сперечатися. Вставай і пішли вечеряти. Галина вже три рази визирала.

Почалися рутинні дні, схожі один на одного: пробіжка, збирання магічної сили, заняття з магії, лікування і заняття мовою. Через тиждень Ніку здавалося, що це ніколи не закінчиться. Ліна намагалася підготувати його до життя в Школі якомога краще. Дні зливалися в одну смугу і це гнітило і злило Ніка. Але тішило,