Микола Олександрович Бакума - Золотий маг. Книга 1. Зерно

— Ніку, прокинься! Будь ласка, Ніку, ти мене чуєш? — Аня стояла над ним, намагаючись привести його до тями.

— Аню, все в порядку. Я тебе чую. Тільки не треба мене трусити, — він зміг посміхнутися, зазираючи у її великі гарні очі. — А ти що тут робиш?

— Ну, слава Богу! Отямився. Я сильно перелякалася, — сказала Аня, трохи заспокоївшись. — Мене Ліна вперед із Праймом послала. Вона йде за нами. Що з тобою сталося?

— Довго розповідати. У двох словах, у мене зовсім не залишилося сил. Я випив трохи солодкого чаю. Але поки навіть на бік перевернутися не можу. Ти не можеш мені допомогти, а то спина вже вся затекла і дуже болить.

Аня перевернула його на бік і допомогла зробити ще кілька ковтків чаю. Сили потроху почали повертатися до Ніка. Аня зробила масаж спини, і біль стих. Через хвилин двадцять на галявині з’явилася схвильована і засапана Ліна. Вона підійшла до Ніка і Ані, суворо подивилася і сказала:

— Розповідай, що сталося?

— Та нічого страшного. Забалакались трохи. А щоб все встигнути, довелося Гуру мої життєві сили використати, бо магічні швидко закінчилися. Але я вже себе краще почуваю. Я випив чаю, а Аня мені масаж зробила. Полежу ще трохи і можемо повертатися. А котра година зараз?

— Уже майже четверта ночі. Я бачила, що ви закінчили десь опівночі. Це значить більше дванадцяти годин минуло. Ти з глузду з’їхав? Та ти міг померти!

— Гуру пообіцяв стежити, щоб я не перейшов межу. Та й за моїми розрахунками все тривало трохи більше години. Я не думав, що насправді так довго.

— Гаразд, потім поговоримо. Аню, дай йому випити того відвару, що ми із собою взяли.

— Знову відвари і зілля. Тільки три дні минуло, як мене позбавили цієї муки. І що, знову? — скривившись, сказав Нік.

— Це інше. Це додасть тобі сил, щоб ти зміг додому добратися, — сказала Ліна, перериваючи його скарги.

Зілля подіяло через кілька хвилин і йому здалося, що він випив не одну баночку енергетика. Він уже зміг самостійно сісти і навіть попросив бутербродів, які лежали зранку в сумці. Після легкої вечері настрою і сил значно додалося. І вже через півгодини вони змогли рушити додому. Йшли повільно. Було видно, що Ліна заспокоїлася і хотіла розпитати Ніка більш детально про зустріч з Вищим, але не наважувалася це робити в присутності Ані. Коли вони дісталися до будинку, вже починало світати. Втомлені всі відправилися спати.

Нік розплющив очі і здивувався. У кімнаті було світло, але не було сонячних променів, які його завжди будили вранці. «Цікаво, котра зараз година? — подумав він. — Невже я так довго спав?» Кілька хвилин полежав у ліжку, згадуючи вчорашній день. Спробував поворушити руками і ногами. Кінцівки слухалися його добре, але в усьому тілі відчувалася слабкість. Все ще давалася взнаки довга бесіда з Вищим. Поглянувши на годинник, він трохи здивувався. Було далеко за полудень. Він проспав майже весь день. Кілька різких рухів та декілька хвилин під прохолодним душем забрали трохи сил, але повернули бадьорість. У вітальні нікого не було, тільки з кухні долинали приємні звуки куховарства і неймовірно смачні запахи. Напевно, Галина готувала вечерю. Нік не став зазирати на кухню, не хотів відволікати її, та й боявся, що не витримає і потягне щось смачненьке. Він вийшов у двір подихати свіжим повітрям. Там сподівався знайти Ліну або дізнатися у Івана, де вона. Довго шукати йому не довелося. Ліна сиділа у дворі, потопаючи в улюбленому глибокому кріслі.

— Ось і наш балакучий герой прокинувся, — посміхаючись, сказала Ліна, побачивши Ніка. — Як ти себе почуваєш?

— Значно краще, ніж вчора вночі, хоча вичавлений, як лимон. І дуже їсти хочеться.

— Ну, потерпи трохи. Галина там старається, щось вигадує, щоб тобі догодити. Вона теж дуже злякалася, коли тебе вчора вночі побачила. Сідай. Розповідай, що вчора відбулося і як пройшла твоя перша зустріч із Гуру?

— Так розповідати особливо нічого, — відповів Нік, сідаючи в крісло. — Я все зробив, як ви сказали. Гуру запізнився трохи. Почав на мене наїжджати відразу. Ну, я розлютився трохи і у відповідь сказав все, що про нього думаю. Наш божок подувся трохи, але все зрозумів і далі був душечкою.

— Так… ану детальніше. Чому це Гуру тебе відчитав? Що вже втнув? Зазвичай він хоч і зарозумілий, але ввічливий з усіма.

— Ну, так вийшло… Все ж добре закінчилося, — спробував ухилитися від питання.

— Ніку, не викручуйся! Що ти зробив, що Вищий розсердився?

— Я ж пиріжків смачних наївся, а він, гад, спізнився. Ось я і задрімав трохи. Я, чесно, не хотів. І навіть не зрозумів, що заснув. Я медитував і підтримував заклинання. А його не було довго. А потім чую, кричить над вухом. Я вибачився, але, мабуть, не надто переконливо.

— Ніку! Я ж тебе просила не спати! У мене просто слів забракло! Мало того що ти примудрився заснути під час ініціації, так ти ще й посварився з Вищим. Ти, без сумнівів, невиправний! Що було далі?

— А що далі? Я пояснив Вищому моє розуміння його місця в історії всесвіту і в моєму житті і куди йому варто йти з його наїздами. Він, м’яко кажучи, все усвідомив і ми стали гарними друзями. Я сподіваюся…

— Ну що ж ти за бовдур! І начебто дорослий дядько, а поводишся, як хлопчисько. Сивого волосся півголови, а розуму не нажив!