Володимир Олександрович Яворівський - Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…

телефони, але довго не могла заснути. Заплющувала очі і… білила з мамою нашу хату перед Великоднем, новою щіткою із тирси вибілювала гашеним вапном чолову стіну, а мама довкола вікон виводила моїм учнівським пензликом кетяги калини та гірлянди барвінку. Здіймала повіки – біла стеля кімнати, освітленої південним, викупаним у морі місяцем. Згадала: сонце – то примітив, воно світить удень, коли й так видко, а от місяць – то справжній герой, він світить тоді, коли темно…

Знову підмащена білою глиною стіна, тирсова щітка, вмочена у вапно, благодатне сонечко, вільгло-тепла земля під моїми босими підошвами, горобці на дротах, як ноти. Білю причілок нашої хати. Пес Тимурчик лизькає мої литки, і лоскоти шастають по всьому тілу, щось таке дурманне зі мною роблять, таке солодко-терпке, таке… Потяглася рукою під свої шовкові бікіні, наче хтось насипав туди теплих морських камінчиків, щоб я їх вибирала по одненькому. Стала їх намацувати… Стала намацувати… Перебирала їх ніжно пучками пальців, насолоджуючись досхочу…

І раптом все тіло гарячковито пронизала несподівана дурманно-тепла блискавка, воно стрепенулося, злетіло на вершину Ай-Петрі, на якусь мить зависло там на хмарині, облетіло з нею всю Україну і опустилося в М’ятну Яму біля Теклівки. Там мені стало упокорено, м’ятно. Потихесеньку почав брати сон. Соник… Соничок… Озвалися цвіркуни. Ледачкувато репетували чайки. Море ластилося до берега… Треба завести щоденник… Такі події у твоєму житті! Та-акі події! Лусну від цікавості. Добраніч, Касю… До-бра-ні-і-іч… Завтра починаю вести щоденник…

ЩОДЕННИК 20 серпня. 20.17.

Мішко привіз мене міністерською машиною з Борисполя до міліцейського готелю на Шовковичній. В люксовий номер 213. По дорозі ніби ненарошне мацькав мені коліна, норовив пролізти під шорти. Я зловісно шепнула йому: «Зараз, при водієві, затоплю тобі в пику!» Одчепився. Йосип на Говерлі!

21.08. 10.14.

Мішко повинен повезти мене до салону краси, на тайський масаж, до сауни, потім одягнути, як модельку. Від спідньої білизни до вечірнього плаття в блакитних тонах. А потім… потім, Касюню… Приготуйся…

Треба мамі помогти. Решта – дурниці. Київ… Кар’єра… Квартира… Допомогти золотій моїй мамуні не збанкрутувати, вижити. За це я готова віддати свою «опечатану». Мільярди жінок віддавали її абикому під настрій, у мить усепоглинаючого дурману, коли верховодять тіло і похіть. Я нічим не відрізняюсь. Хіба що не комплексую на предмет зовнішності.

Це міг зробити зі мною, десятикласницею, художник Роман Безпалко у М’ятній Ямі.

Це міг вчинити зі мною красень аспірант, «Вічний революціонер» Бодя Багнат з Краснодона, в якого були втріскані всі студентки і молодші викладачки Академії, але я, навіть сп’янівши у відпочинковому студентському таборі на Дніпрі, у Стайках, в окремому наметі – чомусь чи злякалася, чи не захтіла… Хтіла від нього більшої навали, більшого нахабства. А він все цілував мені руки і гладив голову… Дурко.

Це міг (ні! ні! не міг!!!) зробити підполковник Мішко у Криму на міліцейських курортах. Не міг! Не міг! Примітивний джигун у міліцейській формі! Не міг!

21.08. 12.34.

Приходив Мішко з шампанським та дешевими цукерками. Приїхав, щоб везти мене до салону краси. Сам випив вино і наджер цукерки. Обгортки зім’яв і викинув під олеандра у вазоні.

Побачив щоденник. Хапонув, щоб прочитати. Я вихопила, але він намагався забрати. Двічі врізала замашного ляпаса. І навіть замахнулася ногою в його чоловічі ознаки, але не вдарила.

Образився. Пішов, траснувши дверима.

Я красива без євроремонту і без «штукатурки». Нащо псувати природу.

21 серпня 13.08.

Обізвався мій Бодя з Краснодона… Один із «страждальців». У нього закохана вся дівоча паланка Академії, а