Ядвіга Жилінська - Жриці, амазонки та чарівниці

все на своїй дорозі. Побачила перед собою пустку, очищену від усіляких перешкод — мурів, сторожі, родинних зв’язків, вірувань, звичаїв і тривоги власного серця, — пустку, що її повільно наповнювала постать Ясона.

— Я допоможу їм здобути Золоте Руно.

Сестри подали одна одній руки.

Халкіопа повернулася до синів, схованих у її ліжниці.

— Підете на «Арго» і скажете Ясонові, щоб опівночі був у гаю Гекати; там Медея навчить його, що має робити.

…де сходяться три дороги, де росте гай чорних тополь, де між тисом і миртом закопані символи воскресіння, — там здіймалася святиня Гекати. Медея увійшла досередини храму, щоб принести благальну жертву Тій, яка тримає ключі від пекельних воріт і від брам спасіння. Потім вийшла на дворище і звернула погляд у бік місяця. символу Великої Богині, про яку розповідали еолійці, що під час нічної мандрівки по небі закохалася в Ендиміона. Медея здійняла до неї руки, наче прохаючи допомоги.

…Ти теж закохалася в Ендиміона, побачивши його сплячого у латмійській печері. Ти теж палала пристрастю і жоден чарівний напій не міг її погасити. Ти теж сохла від туги, коли мусила покинути коханого після ночі здійснених мрій. Ти знаєш, що таке шаленство, від якого немає порятунку..

І здалося Медеї, що крізь шум тополь дійшов до неї голос самої Богині:

«Здобудеш Ясона. Зазнаєш із ним найвищої насолоди і сягнеш самого дна розпачу. Ні від чого тебе не звільнять, а ти ні перед чим не відступиш через кохання до нього. А тепер зроби серце своє твердим, наче камінь, щоб могло витримати муку, яка тебе чекає…»

Перед нею стояв Ясон.

Не знала, коли він прийшов і як довго пробув. Із небуття, в яке занурилась, вирвав її його голос:

— Чому ти стоїш бліда і тремтиш, наче птаха, піймана в сильце? Невже ти мене боїшся? Я прийшов лише як благальник, прохати тебе, щоб ти допомогла мені виконати завдання, поставлене твоїм батьком.

Це сказавши, опустився на одне коліно і чекав, що скаже Медея.

— Цар Аєт не збирається дотримати свого царського слова. Навіть якби ти вийшов із випробування переможцем, усі загинете. Вам слід якомога швидше тікати з Колхіди.

— Я не можу залишити Колхіду без Золотого Руна.

Медея притисла руку до серця:

— Дістанеш Золоте Руно.

— Колись Аріадна допомогла Тесеєві вийти з Лабіринту[111].

— Повернися на корабель і приготуйтесь рушати в дорогу. А коли посутеніє, пильно дослухайтесь, доки з Рівнини Ареса пролунає виклик. Я тричі покличу на ім’я наймолодшого сина Фрікса і нехай на цей знак «Арго» попливе до другого берега.

— Якщо повернуся живий і цілий із Золотим Руном до Ахайї, вдень і вночі пам’ятатиму, що це завдяки Медеї побачив я Іолк, моє рідне місто.

А коли казав так, наче очима душі побачив кам’яні мури Іолку та царський палац, де чекала його матір, а Медеї видалося, що з кожним сказаним словом він оддаляється від неї, відходить назавжди.

— Пам’ятай. Якщо здалека дійде до мене звістка, що ти забув ім’я Медеї, вишлю до Іолку посланця — подмух вітру чи птаха, що сяде у твоєму мегароні гостем непроханим і нагадає тобі про твою невірність.

— Можеш бути певна, що я прославлю ім’я твоє у всій Ахайї. Чоловіки і жінки віддаватимуть тобі почесті, наче богині. А коли б ти сама завітала до Іолку, оточеного пагорбами та багатого пасовищами і стадами, будеш прийнята як цариця. і сама застелиш шлюбне ложе і ніхто вже нас не розлучить до смерті.

— Поклянися, — сказала Медея.

Ясон неспокійно глянув на неї. У цю мить зрозумів, що на його дорозі стало кохання, невідворотне, як вироки Прях Життя; кров відпливла від обличчя до серця, щоки зблідли і стерпли руки. «Так, певне, почуваються людина, тонучи» — пробігла думка рештками тями.

— Клянуся, — шепнув.

— А тепер іди. Невдовзі світатиме. Я ще багато чого маю приготувати. Йди.

…Темними вулицями Аї, критими галереями, вузькими переходами і тісними брамами прослизала якась закутана у серпанок постать, прямуючи в напрямку Рівнини Ареса. Коли врешті дісталася гаю у святинному окрузі, тривожно роздивилася, а впевнившись, що ніхто її не переслідує, відкинула серпанок.

Це була Медея.

Мала на собі одіж весільну, дорогим камінням гаптовану, драконами та місяцями вишиту, сріблястий завій-серпанок на голові, але без черевиків, босоніж утекла з царського палацу, щоб легше вибратися із городу.

Обережно зійшла на берег і стала в тіні високого ясена.

По той бік ріки миготів ряд вогнищ, на тлі яких чорніла нава ахейців.

На «Арго» ніхто тої ночі не спав. Всі сиділи на палубі, вдивляючись у Велику Ведмедицю та Оріон, і ніколи ще рідні краї не здавалися їм такими далекими, як у цю мить. Панувала повна тиша, довкола не чути було ні людського голосу, ні собачого гавкоту, лише у пристані варварів, у гирлі Фасію, дико билися серця корсарів, непевних, що принесе їм доля.

Далеко, з другого берега долинув крик:

— Фронтіс… Фронтіс… Фронтіс…

Сини Фрікса пізнали голос Медеї, — і Ясон його пізнав.

— Елелею, іо, іо, — відповів Фронтіс бойовим закликом ахейців.

Аргонавти поквапом зайняли місця і вхопилися за весла, які занурили у воду, намагаючись якомога частіше ними змахувати. Медея, стоячи під ясенем, бачила, як нава повільно та безшелесно підпливає до неї. Ще корабель не дістався берега, а вже Ясон зістрибнув із борту та побіг до неї. За ним сини Фрікса.

Але Медея наблизилась до «Арго» і впала навколішки.

— Доведеться вам забрати мене з собою, бо тут загрожує мені погибель неминуча. Дістанете Золоте Руно і скарби з Аресової святині, але ти, Ясоне, мусиш присягнути перед товаришами своїми, що не покинеш мене, — адже я заради тебе зрадила рідну землю і найближчих своїх.

На це Ясон обійняв Медею і поважно мовив:

— Хай Матір-Земля і Зевс будуть мені свідками, що введу тебе до свого дому дружиною, як тільки припливемо до Еллади, — і ніколи не покину.

Те сказавши, простяг правицю, а, коли Медея подала йому руку, міцно її стис, і так вони стояли якийсь час злучені на знак того, що збережуть вірність одне одному.

Перед святинею Ареса, де ріс Зелений Дуб із повішеним на