Володимир Нефф - Перстень Борджіа

— Не думай, що я вже такий невіглас щодо вашої віри, — мовив він. — Наш верховний адмірал Алі–паша був християнином, перш ніж прийняв нашу віру, а канцлер скарбниці, паша Абедін, був євреєм, а чого вже він не знає про християнство, того взагалі не варто знати. І я їх розпитував, бо думка таємно стати християнином не виникла в моїй голові просто так, ні сіло ні впало тоді, коли ти стояв перед братом і розгортав перед ним свій павиний хвіст. Ти лише підтвердив, що мій задум слушний, але я почав цікавитись ним набагато раніше, з того часу, коли довідався про неймовірну річ, що ваші жінки ходять роздягнені.

— Роздягнені? — здивувався Петр.

— Так, — непевно повторив принц, вочевидь занепокоєний. — Чи, може, це неправда, що ваші жінки не закривають обличчя? Ти мене вбиваєш, Абдулло.

— Наші жінки не закривають обличчя, — сказав Петр.

— От бачиш! — переможно вигукнув принц.

— Але все тіло, крім обличчя, — вів далі Петр, — у наших жінок закрите одягом.

— Це мені байдуже, — мовив принц. — Головне, що обличчя у них оголені: та й що є в жінки кращого й жадані–шого за її обличчя, гладеньке, округле, безбороде? У що закохуються, коли закохуються: у ноги жінки? Чи в живіт? Нічого подібного! В її обличчя, а в нас його ніхто не сміє побачити, хіба що батько чи чоловік, і це осоружно. По–глянь–но сюди, на цю даму: чи ж вона не хвилює? А що ти в неї бачиш? Лише обличчя, а що хочеш побачити іще?

Принц, спираючись обома руками на край столу, ледве підвівся й побожно задивився на облуплений портрет святої Теодори. Лише тепер стало видно, яка спотворена його постать: нічого в нього не росло просто вгору, ні горизонтально, ні симетрично, все було на диво кривим. Праве плече на добру половину п’яді вище за ліве, стегна викривлені аж двічі — правим боком угору й уперед, — а про ноги неможливо було сказати, як вони ростуть: чи як «х», чи як «о», бо обидві в колінах були мовби надломлені вправо, отож він мусив широко їх разставляти, щоб втримати рівновагу, а крім того, він був малий на зріст, як дванадцятирічна дитина; маківка його голови сягала Петрові до середини грудей. Петрові мимоволі спало на думку, що принц, проголошуючи людське обличчя найпривабливішим у людині і зверхньо говорячи про її постать як про щось мізерне й нецікаве, на що взагалі не слід звертати уваги, має на це, неборака, свої слушні особисті підстави.

— Але ми розмовляли про те, що я питав поради в Мехмеда Алі й Абедіна, — провадив принц і одночасно, витягши хустинку, чистив темну пляму на лівш щоці святої Теодори. — І от серед інших я поставив їм питання, що робити, коли хтось хоче охреститися, а священика немає. І вони відповіли, що в такому випадку обряд хрещення може виконати будь–який дорослий християнин.

— Але ж у Стамбулі є християнські священики, — зауважив Петр. — Тут міститься резиденція греко–православного патріарха.

Принц засміявся.

— А ти уявляєш собі, яка б зчинилась метушня, коли б я, брат султана Османської імперії, звернувся до греко–православного патріарха, щоб він мене охрестив? Тоді б уже казали, що я не тихий, а буйний мешуге, і мене б замкнули в Чорній вежі, й Чорногорець наказав би таємно задушити мене. Знаєш слово «мешуге»? Я почув його від канцлера скарбниці, і воно сподобалося мені, бо звучить так чудово по–європейському. То що? Хоча священики тут є, вони неприступні для мене, а це те саме, що їх нема, та я й не хочу стати греко–православним християнином, а тим вашим, римським, таким, як ти. Ну, давай, давай, охрести мене без зайвих слів, бо інакше я зчиню ґвалт, що ти на мене напав і робив мені аморальні пропозиції, а Чорногорець і братусь ще й подякують мені за це, бо вони, як ти добре знаєш, шукають привід, щоб посадити тебе на палю.

Петр розлютився.

— Весь час мені погрожують, що настромлять на палю, це вже стає нудним і втомливим. Ви, принце, зажадали від мене дивної і делікатної послуги, що мене вельми збентежило, отож не дивуйтеся, що я розгубився і не знаю — задовольнити ваше прохання чи ні. Але будьте певні, що в жодному випадку мене не змусять до цього погрозами і шантажем.

Почувши ці слова, малий принц ще більше поменшав.

— Ну, ну, — сказав він примирливо й погладив Петрове передпліччя. — — Не гнівайся, я хотів сказати зовсім інше

і звичайно не зробив би тобі такого свинства, адже знаєш, що ти мені симпатичний. Охрести мене, я мрію про це.

— Це вже звучить краще, — мовив Петр.

Він відкрив флакон і принюхався, тоді трішки налив на долоню й лизнув. Зробив так через обережність і за звичаєм свого насиченого пригодами життя, сповненого несподіваними поворотами. Його б ніскілечки не здивувало, якби в пляшечці — з тієї чи іншої причини — виявився смертоносний луг чи інша сильнодіюча отрута. Але нічого подібного. В пляшечці справді була чиста вода.

— Охрести мене, бо я прошу тебе про це, — вів далі принц. — Охрестиш?

— Гаразд, — відповів Петр. — Скиньте тюрбан і схиліть голову.

Принц поклав свій маленький тюрбанчик на край столу і, зашарівшись мов наречена, що вперше переступає поріг подружньої спальні, схилив голову на кволі груди. Петр вилив кілька краплин води на маківку його курячої голівки, що поросла коротко обстриженим ріденьким волоссям, і глухо промовив своєю рідною чеською мовою:

— Чиню це задля миру твоєї душі, нещасний принце, і якщо це дасть тобі хоча б єдину мить полегшення, вважатиму, що недаремно. Охрестити тебе я не можу й не хочу, та цього й не потрібно, бо цілком вистачить ілюзії, що твоє безглузде бажання виконане. Зрештою, я навіть не цілком певен, що це бажання справді безглузде — ти просто віриш,