Іван Антонович Єфремов - Година Бика

Офіцер, підійшовши до зорельота, зрозумів, що земляни, які стояли на куполі, мали намір щось робити збоку від корабля. Але завваживши, що у цій зритій яругами місцевості не було жодної душі, він подав сигнал дозволу. Хвилі пилу й диму ринули від зорельота, перетворившись у прямовисну стіну, яка закривала приморські пагорби. Коли дим розвіявся, тормансіани побачили пряму дорогу, що пролягала через зарослі й байраки і закінчувалась на підвищенні, де росли поодинокі дерева з колючим, обвислим віттям. Офіцер варти вирішив повідомити начальників про несподівану активність землян. Та не встиг він зв’язатися по радіотелефону з Управлінням Очей Ради, як із надр «Темного Полум’я» виповзла споруда, схожа на низький, вертикально поставлений циліндр і, величаво перевалюючись, рушила щойно прокладеною дорогою. За кілька хвилин циліндр досяг кінцевої точки і завертівся там, вирівнюючи кам’янистий ґрунт. Він обертався дедалі швидше і нараз став рости вгору, висуваючи оберт за обертом спірально скручену товсту смугу білого металу. Поки офіцер варти доповідав, над деревами уже піднялась блискуча вежка, схожа на розтягнуту пружину й увінчана тонкою жердиною з кубиком на верхівці. Із зорельота ніхто не виходив, вежка стояла нерухомо. На сухому і спекотному побережжі все стихло, і тормансіани вирішили нічого не робити.

Того ж вечора «Темне Полум’я» передав Фай Родіс карту місцевості і план імпровізованого театру. Родіс попередила, що володар Торманса нагадав їй про «змагання» в танцях. Олла Дез пообіцяла за добу підготувати свій виступ.

Навіть Соль Саїн вийшов із свого відлюддя, коли увімкнули великий стереоекран зорельота.

У палаці Цоам чотири СДФ дали розгорнуте зображення просторої круглої кімнати корабля і — зворотним зв’язком — увесь Перлинний зал палацу.

Славетна танцівниця Гає Од Тімфіфт виступила зі своїм партнером, плечистим, невисоким, з мужнім і зосередженим обличчям. Вони виконали дуже складний, з різкими поворотами і кружляннями акробатичний танець, що відображав взаємну боротьбу чоловіка й жінки. Танцівниця була в короткій спідниці з ледве зшитих нитками вузьких червоних стрічок. Важкі браслети кайданами стягували ліву руку. Високо на шиї виблискувало намисто, схоже на нашийник. Жінка падала, чіпляючись за партнера, і простягалася на підлозі перед ним. У красивій і безсилій позі вона лежала на боці, граційно витягнувши руку й ногу і піднявши благальний погляд. Вона покірно подала партнерові другу руку й підігнула коліно, ладна будь-якої миті підвестись за його бажанням — промовистий вияв влади чоловіка і мізерної, але водночас небезпечної сили жінки.

Майстерність і краса виконавців, бездоганна легкість і вишуканість найскладніших поз, пристрасний, знадливий заклик танцівниці, тіло якої було ледь прикрите стрічками, справили враження навіть на володарів Торманса. Чойо Чагас, не звертаючи уваги на похмурість Янтре Яхах, посадив Фай Родіс поруч із собою і нахилився до гості, поблажливо усміхаючись:

— Мешканці планети Ян-Ях красиві й володіють мистецтвом виражати витончені почуття.

— Безумовно! — згодилась Родіс— Нам це особливо цікаво, адже на Землі немає чоловіків-танцюристів.

— Як? Ви не танцюєте вдвох?

— Танцюємо, і багато! Але я маю на увазі спеціальні сольні виступи великих артистів. Лише жінки здатні передати, своїм тілом усі хвилювання, переживання і бажання, які охоплюють людину в її пошуках прекрасного. Відійшли в минуле всі драми суперництва, ураженого самолюбства, поневолення жінки.

— Але що ж тоді можна виразити в танці?

— У нас танець перетворюється в чародійство таємничо мінливе і відчутно реальне.

Чойо Чагас знизав плечима.

— Фай даремно старається, добираючи поняття, які лише віддалено відповідають нашим, — шепнула Мента Кор, що сиділа позаду Дів Сімбела.

— Мабуть, Олла не матиме успіху, — сказала Нея Холлі, — після того як жінку крутили, гнули, мало не били.

Полинула мелодія, немов річка, що біжить, з її сплесками і коловоротами. Потім завмерла, несподівано змінившись іншою, тужною й уповільненою, низькі звуки немов виринали із дзеркально тихої, прозорої глибіні.

Відповідаючи їй, у глибині імпровізованої сцени, розділеної на дві половини — чорну й білу — з’явилась оголена Олла Дез. Легенький шум почувся із залу палацу Цоам, та його заглушили високі й різкі акорди, в ритмі яких вигиналося золотаве тіло Олли. Мелодія змінювалась, ставала майже грізною, і танцюристка опинялась на чорній половині сцени, а потім продовжувала танець на тлі сріблястой білої тканини. Дивовижна гармонійність, цілковита, надзвичайно висока відповідність танцю й музики, ритму й гри світла та тіні захоплювала, наче вела на край прірви, де мусив обірватись нечувано прекрасний сон.

Захоплені поезією небаченого танцю, жителі Торманса то поплескували по бильцях крісел, то здивовано знизували плечима, інколи навіть пошепки перемовлялися.

Повільно гасло світло. Олла Дез розчинилась у чорній половині сцени.

— Іншого я й не сподівалася! — вигукнула Янтре Яхах, і присутні загомоніли, притакуючи.

Чойо Чагас метнув на дружину невдоволений погляд, відкинувся на спинку крісла і сказав, ні до кого не звертаючись:

— Є щось нелюдське, неприпустиме в такій відкритості й силі почуттів. І небезпечне — тому, що ця жінка так недозволено гарна.

Фай Родіс бачила, як спалахнули щоки Чеді, що сиділа поруч. Дівчина подивилась на неї з благанням, майже наказуючи: «Зробіть же що-небудь!»

«Тупість ніколи не повинна торжествувати — наслідки незмінно бувають поганими», — майнула в голові Родіс фраза з якогось підручника. Вона рішуче підвелась, поманивши до себе Евізу Танет.

— Тепер ми станцюємо, — спокійно оголосила вона, як щось таке, що входило в програму.

Чеді радісно плеснула руками.

— З мене досить! — в’їдливо сказала Янтре Яхах і рушила до виходу.

За нею покірно підвелися ще п’ять запрошених до палацу тормансіанок. Але Чойо Чагас лише зручніше вмостився в кріслі, і чоловіки не наважились піти. А втім, земляни, які дивились із зорельота, угледіли, що жінки Торманса на чолі з дружиною володаря зачаїлися за сріблясто-сірим драпіруванням.

Фай Родіс і Евіза Танет на кілька хвилин зникли і потім з’явилися в самих скафандрах, кожна несучи на долоні прикріплений до неї восьмигранний кристал із звукозаписом. Дві жінки, одна — кольору воронового крила, друга — сріблясто-зелена, як вербове листя, стали поряд, високо піднявши руки з кристалами. Рвучкий, незвичайний ритм, що змінювався дрібними і затяжними ударами, загуркотів у залі. У такт ритмічній музиці танець почався швидкими рухами простягнутих уперед, до глядачів, рук і різкими вигинами стегон.

Від рук з повернутими донизу долонями линули на тормансіан хвилі, сила яких викликала заціпеніння. Підкоряючись монотонному ритму, Евіза й Родіс опустили руки, притиснувши їх до боків і відставивши долоні. Повільно й узгоджено вони почали обертатися, відчужено і владно дивлячись з-під насуплених брів на глядачів. Вони кружляли, високо піднімаючи руки. Посипались удари таємничих інструментів, співзвучні чомусь