Стефані Маєр - Молодий місяць

Здається, тільки тепер Чарлі вперше придивився до мене. Я згадала, що сьогодні добряче повалялася по землі. Мабуть, у мене жахливий вигляд.

— Що трапилося? — запитав Чарлі.

Я вирішила, що найкраще сказати правду, принаймні якусь частину. Я була занадто схвильована, аби прикидатися, що я провела чудовий день, вивчаючи флору та фауну.

— Я бачила ведмедів, — я намагалася зберігати спокій, але мій голос зірвався й затремтів. — Хоча це не ведмеді — це радше вовки. Їх було п’ятеро. Один чорний, інший — сірий, ще один — червонувато-бурий…

Очі Чарлі округлилися від жаху. Він швидко наблизився до мене й схопив мене за руки.

— З тобою все гаразд? Я ледь помітно кивнула.

— Розкажи мені, що трапилося.

— Вони не звернули на мене уваги. Та коли вони забралися, я втікала й кілька разів упала.

Чарлі відпустив мої руки й пригорнув мене. Якийсь час він мовчав.

— Вовки, — пробурмотів він.

— Що?

— Рейнджери сказали, що сліди не належать ведмедям — а вовки не бувають такі великі…

— Ці були велетенські.

— Скількох, кажеш, ти бачила?

— П’ятьох.

Чарлі похитав головою та схвильовано насупився. Нарешті він сказав тоном, якому не можна було суперечити:

— Більше ніяких прогулянок.

— Без проблем, — пообіцяла я.

Чарлі подзвонив у відділок, щоб повідомити, щó я бачила. Звісно, я трохи збрехала про місце, де бачила вовків, — сказавши, що йшла стежиною, яка веде на північ. Я не хотіла, щоб тато дізнався, як далеко я зайшла проти його волі, а головне — я не хотіла, щоб хтось вирушив туди, де Лоран може шукати мене. На саму лише думку про це мені стало зле.

— Ти голодна? — запитав Чарлі, повісивши трубку.

Я похитала головою, хоча, мабуть, я таки зголодніла. Я не їла нічого цілий день.

— Просто втомлена, — сказала я й обернулася в бік сходів.

— Гей, — гукнув мене Чарлі, в голосі його знову звучала підозра. — Ти казала, що Джейкоб поїхав на увесь день?

— Так сказав Біллі, — мовила я, спантеличена таким запитанням.

Якусь мить він вивчав мій вираз обличчя і, здається, залишився задоволений тим, що побачив.

— Гм.

— А що? — запитала я. Його слова прозвучали так, наче він думав, що сьогодні вранці я його обманула. Обманула ще про щось, окрім занять у Джесики.

— Ну, просто коли я їхав по Гаррі, то бачив біля крамниці Джейкоба. Він був зі своїми друзями. Я помахав йому… та, гадаю, він мене не помітив. Думаю, він сперечався з друзями. І мав якийсь дивний вигляд. Так наче через щось хвилювався. А ще… Чудасія, як швидко ростуть діти. Щоразу, коли я його бачу, він здається мені все більшим і більшим.

— Біллі сказав, що Джейкоб зі своїми друзями поїхав у Порт-Анджелес у кіно. Мабуть, вони на когось чекали.

— А… — Чарлі кивнув і попрямував на кухню.

Я залишилася в холі та міркувала над тим, чому б це Джейкобу сваритися з друзями. Цікаво, може, він не поладнав з Ембрі через ситуацію, що склалася з Семом? Можливо, саме тому він проігнорував мене сьогодні — якщо він налагодить стосунки з Ембрі, то я не маю нічого проти.

Я затрималася на кілька секунд, щоб перевірити, чи зачинені двері. Це було смішно. Що таке дверний замок для чудовиськ, яких я бачила сьогодні по обіді? А якщо… Лоран прийде сюди?

Або… Вікторія.

Я лягла в ліжко, але мене так трусило, що я не могла заснути. Я залізла під покривало, скрутилася калачиком і, набравшись відваги, глянула в очі жахливим фактам.

Від мене нічого не залежить. Ніякі заходи безпеки не допоможуть. Не існує місця, де я можу сховатися. Немає людини, яка здатна мені допомогти.

У животі тривожно забуркотіло, і я усвідомила, що все набагато гірше, ніж я гадала. Звісно, все це стосується й Чарлі також. Батько спить у сусідній кімнаті, і він також буде на волосину від смерті. Мій запах приведе ворогів сюди незалежно від того, чи я буду тут, чи ні.

Я тремтіла всім тілом, мої зуби клацали від жаху.

Щоб заспокоїтися, я почала мріяти про неможливе: я уявила, що велетенські вовки наздогнали Лорана десь у лісовій гущавині й розтерзали безсмертного, як звичайну людину. Незважаючи на абсурдність цієї думки, я все-таки трохи заспокоїлася. Якщо вовки його зловили, то він не встиг розказати Вікторії, що я тут сама-самісінька. А якщо він не повернеться, можливо, вона подумає, що Каллени досі мене захищають. Якби ж вовки могли здолати Лорана…

Мої добрі вурдалаки ніколи не повернуться; я заспокоювала себе мріями про те, що злі також можуть більше не з’явитися!

Щосили замруживши очі, я чекала, щоб мене якомога швидше окутав сон — я майже з нетерпінням сподівалася на черговий нічний кошмар. Краще кошмар, ніж прекрасне бліде обличчя, яке я бачу зараз, незважаючи на всі заборони. Воно усміхається мені.

В моїй уяві очі Вікторії, почорнілі від спраги, блищать в очікуванні своєї наступної жертви. Її рот із блискучими зубами розтягнувся в посмішці. Її волосся, руде як вогонь, хаотично майорить навколо її дикого обличчя.

В голові знову лунали слова Лорана. Якби ти тільки знала, що вона для тебе готує…

Я затиснула рот кулаком, щоб не заволати.

Розділ 11

Секта

Щоранку, коли я розплющувала очі, зі здивуванням усвідомлювала, що пережила ще одну ніч. Коли здивування минало, моє серце починало шалено калатати, а долоні пітніли; я не могла спокійно дихати, поки не вилазила з ліжка й не переконувалася, що з Чарлі все гаразд.

Я чудово розуміла, що він хвилюється за мене — бачачи, як я підскакую від найменшого звуку й білію без причини. Судячи з питань, які він час від часу ставив, він в усьому винив Джейкоба, його тривалу відсутність.

Через постійний страх я й не помітила, що промайнув іще один тиждень, а Джейкоб так і не подзвонив. Та коли я спромоглася зосередитися на своєму нормальному житті — якщо моє життя взагалі можна було назвати нормальним, — то це мене засмутило.

Я вкрай скучила за Джейком.

Самотність була нестерпною, до того ж тепер я жахливо боялася. Тепер, більш ніж будь-коли, мені потрібен був його легковажний заразливий сміх. Я так безпечно почувалася в його маленькому гаражі, мені потрібна була його тепла рука, що стискає мої холодні пальці.

Я сподівалася, що він подзвонить мені в понеділок. Якщо він помирився з Ембрі, хіба він не захоче поділитися цієї звісткою зі мною? Мені хотілося вірити, що він просто турбується про