Андрій Анатолійович Кокотюха - Адвокат із Личаківської

різким порухом правої руки полу піджака. Вона відлетіла легко, й Кошовий пригадав розповіді про пришиті до полів або вшиті в них свинчатки – так легше, досить одного завченого тренованого жесту, аби смикнути револьвер з-за паска.

– Кольт.

Клим думав, що сказав це про себе.

– Ага, кольт, – погодився Ярцев, перебираючи пальцями й беручи руків’я зручніше. – Американська гармата. Дірок наробить стільки, що станеш ти решетом.

Ігнат пхнув свого бранця за найближче дерево, котре стояло недалеко від рогу досить високої кам’яниці. За цим подвійним прикриттям із широкої вулиці їх помітити важко, хіба що дуже придивлятися. Віко смикнулося так відчутно, як не давало про себе знати давно. Усередині все вкрилося кригою, подих перехопило. Хотів вичавити щось, натомість із враз пересохлого горла вийшло тільки сипле:

– Кольт…

– Зараз я вас познайомлю. Клим, чи хто ти там… Йому нема різниці. – Дуло сильно вдарило Кошового в лице, розкроївши губу, відразу потекло солоне. – Стій, слухай. Мені до задниці, можеш відповісти чи ні. Телепень ти! Фараони, які тебе нацькували, – теж довбні. Не собака ти, цуценя. Цуцик, ясно?

– Я…

– Ти. – Ще один удар, тепер розкроїлася ліва брова. – Я міг повірити, що тебе прислав Данович. Але Князєва тут, у Львові, вже чотири дні як нема! Не треба передавати поклони від Князєва, для екстреного зв’язку паролі придумані. Самим Дановичем, тупа твоя голова!

Третій удар руків’ям у лоба, та Кошовий утримався, впершись спиною об ріг.

– Кажи, хто мене пасе! Здохнеш швидше! Хоча, – Ярцев роззирнувся довкола, – ти й так здохнеш. Можеш нічого не говорити! Якщо ти прийшов сюди, значить, уже земля горить. Ноги треба звідси робити, ноги, як же всі ви тут мені набридли!

Кошовий не знаходив слів. Не знав, не розумів, чи порятує себе, знайшовши сили й почавши говорити.

– Здохни, цуцику лягавий.

Ступивши крок назад, Ярцев підніс револьвер.

Дуло націлене на груди.

Великий палець звів курок.

– МІСЬКУ!

Від різкого жіночого крику здригнулися обоє. Рука з кольтом опустилася, повисла вздовж тіла. Клим відчув, як по лицю струменить не лише кров із розбитих місць, а й зрадницький піт. Його трусило, зараз він не нагадував сам собі жодного з героїв улюблених романів.

– Міську, шляк би тя трафив!

З-за рогу вийшла та рухалася прямісінько на них огрядна розтріпана жінка з підсмикнутими вище ліктя рукавами простенької полотняної сорочки з вишивкою. Край довгої спідниці збивав куряву. Спереду – не першої свіжості фартух.

– Хлопці, не бачили тут Міська мого? – запитала вона, не припиняючи руху. – Забіг сюди, хулєра, бо знає – візьмуть його, дупу волову, за єйці! Би’сь знав, як пити! Кілько разів казали лайдакові – не пий! Нє, кажуть люди – знову, Ганьцю, твій Місько налигався, по всій Богданівці ся ховає! Думає собі, я його, скурвого сина, не знайду! Бачили його, хлопці, чи ні?

Відповідь треба було шукати. Клима далі ціпило, Ярцев непомітно пхав револьвер до правої кишені, але далі тримав за руків’я.

– Може, ви разом пили? – Жінка зупинилася, глянула на них підозріло. – Мо’, зараз ви його десь тут ховаєте? Та де – ви його колєгі! Такі ж самі лайдаки, трясця вам у печінку!

– Йди, куди йшла! – гаркнув Ярцев.

Нарвався.

– Ти, дупо з вухами, мене женеш із моєї вулиці? Я ходитиму тут, де захочу! А ти хто такий? Хто ви обоє такі? Я вас знати не знаю! То Місько вас сюди привів, всрані ви мухи!

– ГАННО!

З найближчого двору випхався худий чоловік у потертому піджаці, порошних штанях, брудних черевиках та жмаканому капелюсі. Тримався він при цьому не менш войовниче.

– Ага! Значить, ти тут! Я тебе, курварю, нюхом почую! Горівкою тхне, наче від дідька! Би’cь ти ся всрав від теї горівки, скурвий сину!

Кричачи, жінка відтак лишалася на місці – точно напроти Клима з Ярцевим. Це давало благенький шанс урятуватися, аби лиш Кошовий знайшов зараз у собі сили кричати. Вгадавши намір, Ярцев пустив у його бік люті бісики. Рука повільно потягла револьвер назад.

– Чого ти волаєш на всю Богданівку, Ганно! Тобі не встидно перед людьми?!

Худий чоловік упевнено, зовсім без страху потрапити під гарячу руку, наближався до скандальної жінки.

– А тобі, потворо, не встидно! Бачте, мені має бути! Трійко дітей наробив, сам як субота – з ресторацій не вилазить!

– Діти вдома не голодні!

– Молися й дякуй Богові, хоч діти не голодні! Бо давно б тебе вже закопала! Ти ж не просто п’яниця! Ти ж ще й курвар, яких мало! Мені добрі люди все, все розказали!

Тепер уже й чоловік порівнявся з ними, жестом закликав у свідки.

– Ви чули? Їй люди добрі про щось розказали! А мені про тебе скільки! Вуха вже болять слухати, яка ти на всю Богданівку перша курва!

Гармидер уже привертав увагу. Двоє панів, котрі могли пройти повз, уже зупинилися, із цікавістю стежили за розгортанням подій.

Потім неквапом почали наближатися – перші глядачі безкоштовної вистави.

Один навіть із того місця, де стояв і тремтів Клим, дуже нагадував великого щура.

Кошовий посунувся трохи ліворуч.

Рука вбивці загрозливо потягнула револьвер. Дуло знову оголилося.

– А-а-а-а-а!

Кліпнувши очима, Кошовий з усієї сили штовхнув Ярцева витягнутими руками.

Поточившись, той усе ж утримався на ногах. Досвідчений боєць, був готовий до всього.

Револьвер уже цілив Климові у голову.

Закричала жінка, теж, мабуть, від переляку.

Але в ту ж мить на Ярцева мчали одразу з трьох боків – той, кого називали Міськом, кинувся вперед, набичивши голову, водночас двоє перехожих теж затискали, діючи вправно й злагоджено.

Стрельнути Ігнатій устиг – у повітря.

Не збирався даватися в руки так легко. Наступним пострілом зупинив Міська, той схопився за плече й упав. Прудко перестрибнувши через нього, Ігнат під супровід жіночого вереску вже мчав до найближчого повороту, знову стрельнувши, цього разу – в переслідувачів.

Ще два постріли.

Кошовий ні зараз, ні потім не взявся б сказати, яка куля Кароля Лінди наздогнала, перша чи друга. Коли поліцейський та решта агентів, котрі миттю набігли, оточили Ярцева, зовсім забувши про Клима, він лежав лицем униз і не давав ознак життя. Лінда глянув на Кошового, хотів щось сказати, передумав, махнув рукою, яка стискала «бульдог».

Отак.

Догралися.

Поруч клацнуло кілька пострілів, мов хльоснув батіг. Мабуть, товаришів підстреленого викурювали з барлогу. Та стрілянина дуже швидко захлинулася.

Впорались, значить.

Розділ шістнадцятий

Персональний герой Йозефа Шацького

– Мазл тов!

У чарці, яку підніс Йозеф Шацький на честь Клима Кошового, була наливка. Правда, гість спробував та