Григорій Іванович Лешченко - Ухилянт у Канаді, Григорій Іванович Лешченко

перебільшення, коли в американських кінобойовиках під час бійок пробивають стіни в будинках, а потім по телевізору побачив як після потужних ураганів цілі міста на півдні США перетворилися на купи дощок, палок та фанери. Добре, що під нами в підвалі живе спокійна одинока жіночка, яка терпить постійний стукіт і гуркіт, бо внук цілий день хоче бігати кімнатами й постійно щось кидати й перевертати! Не сподобався мультик і - Том Соєр та Гекльберрі Фінн в одній особі - з розмаху гупнув моїм мобільним телефоном об стінку, що, аж, захисне скло розбилося. Коли внуку щось потрібно, то обличчя стає хитрим і мене гладить:

-Дід хороший.

Я ні разу не вдарив внука, бо за таке в Канаді можна отримати 5 років в’язниці. Коли я щось забороняю внуку, - вождю червоношкірих, - чи тримаю його за руки, аби не робив шкоди, то каже:

-Щоб тебе, діду, собаки покусали.

Та мене є кому кусати й без собак...

Головне, аби зять не втратив таке сильне почуття дитини до себе. Коли малюк хворіє і температура під 40, то моя дружина разом з дочкою сидять біля ліжка хворого та майже не змикають очей, а зять закривається і спить ледь не до обіду. Прокидається й використовує хворобу сина, щоб дошкулити мені і моїй дружині. Починає розслідування чого захворіла дитина, натякаючи на мене, як на няньку. Потім на цілий день їде на тренування до спортивного залу. Мама з татком при народженні дали зятю розум і позитивне відношення до людей, а складна ситуація, в яку він потрапив в Канаді, відбирає цей розум і співпереживання до інших. Що робити?

Щодня внук з нетерпінням чекає, щоб батько хоч кілька хвилин, а то і якусь годину на вихідні провів у його товаристві. Внук підбігає до дверей кімнати батька, кличе його і лупить ногою у закриті на защіпку зсередини двері. Зять рідко їх відкриває, бо говорить телефоном чи сидить в Інтернеті, спить, дуже зайнятий не дуже зрозуміло чим. І це прикро. Дитина не розуміє чому її Бог закрився в сусідній кімнаті й не хоче з ним спілкуватися. Все це напружує домашніх. Я навіть телефоном зняв фото та записав відео про таку поведінку внука і його благання до тата відкрити двері та погратися з ним, а не в «Танки». Щоб впустити внука до кімнати батька, потрібно між дверима й одвірком засунути щільний аркуш паперу і підняти защіпку з внутрішнього боку дверей.

Ех, як шкода, що не було мобільних телефонів і не можна було знімати відео в часи Радянського Союзу, коли я працював кореспондентом у районній газеті. У ті далекі роки найсенсаційнішим моїм фотознімком була світлина, на якій керівник газовидобувальників і пілот вантажать горілку в службовий вертоліт. Той знімок я зробив у розпал антиалкогольної кампанії, коли тодішній керівник комуністичної держави велика людина Михайло Горбачов мріяв дати населенню країни свободу й знищити Імперію зла, але не знав як завдати колосальної шкоди її економіці та, нарешті, знайшов слабке місце і зробив це через боротьбу з пияцтвом.

Я працював кореспондентом у рідній районній газеті й того дня брав участь у рейді з виявлення працівників, які в робочий час пиячать та купують спиртне. Щоб я не публікував у газеті знімок та й сам репортаж про рейд, під час якого попалися працівники служби видобування газу, мене дуже просив їхній друг – місцевий корупціонер - початківець, який чимало зробив для мого становлення як чоловіка. Спочатку корупціонер просив редактора газети - прекрасного, скромного й порядного керівника, якого мені та й редакції послала Доля. Корупціонер не міг натиснути на редактора, бо рідний брат редактора очолював всю цензуру області і входив до еліти регіону. Редактор сказав чиновнику, що зробить так, як вирішить кореспондент. Я був вихований в Радянському Союзі. З великою повагою відносився до старших. Мене привчили завжди говорити їм «так». Я відразу запевнив, що зроблю все, як хоче чиновник. Та тільки він вийшов з кабінету, то знову для мене став не моєю милою симпатією, а корупціонером, який за винагороду покриває махінації газовиків, а тепер ще й хоче захистити їх від критики.

Хто таке придумав, що коли симпатизуєш людині чи, навіть, її любиш, то маєш в усьому з нею погоджуватися? Покривати її темні справи? Миритися з її чорною вдачею? Все що я вирішив зробити для хорошого знайомого, це попросити редактора розмістити матеріал про рейд не на першій сторінці газети й не публікувати фото. Той мій матеріал в газеті вилився у переслідування. Намагання помстися мені. Кінець кінцем став однією з причин мого звільнення з роботи в редакції, що я зробив на випередження. Корупціонер став великою шишкою місцевого розливу, соратником хрещеного батька місцевої політичної мафії. Все одно, не дав би мені працювати журналістом.

Я ще і його боржник. Зі мною ледь не стався нещасний випадок і я міг випадково вбити людину, яку майбутній корупціонер врятував від смерті, а мене від дитячої колонії. У корупціонера виявилася блискавична реакція: в останній момент, коли я вже почав рух і не побачив можливі наслідки своїх дій, він здогадався про мій маневр і крикнув та показав як не зашкодити людям. Тож я, коли оце розповідаю про свого зятя, то, як і завжди, почуваюся трохи винним перед тими, кого критикую. Нічого особистого, бо моя критика - то лише почуття обов’язку перед людьми, я наївно сподіваюся правдою зробити хоч трохи кращими і їх, і цей прекрасний божевільний світ.

6. В УСЬОМУ ВИННІ ІММІГРАНТИ

Є шанс стати своїм - Діаспора вам не допоможе – Сімейний туризм з України в Канаду– У Канаду українці прибігли не за грошима, а втекли від війни - Без заздрощів ніяк - Індія в Канаді – Коли в Індії жив у картонній коробці, то Канада для такої людини рай - Солодкі мрії про канадський паспорт – CUAET, найкраща, хоч і тимчасова, імміграційна програма за всю історію Канади - В Уряду Канади сім п’ятниць на тиждень? - 5 мільйонів іммігрантів, як 5 мільйонів цапів – відбувайлів? – У Країні іммігрантів не люблять іммігрантів? – Підвальне і підпільне життя в Канаді – Три Індії в Канаді – Велика прогулянка іммігрантів по Канаді – Все більшає втікачів з Канади – Смуга життя Канади - Потяг як диво – Хто поїде у холодну глибинку? – Українці стануть чорношкірими? – Без «фудбанків» ніяк

Я нічого