Галіція Мідвест - Несподівані перетворення. , Галіція Мідвест

– Обирайте собі столик на ваш смак.

– Чи можу я обрати столик на терасі? – дівчина підняла очі догори, але окрім стелі, нічого не побачила.

– Ви можете обрати усе, що завгодно, кохання. Чи не для того ми зʼявилися у цьому світі, щоб робити свій власний вибір? Не кожному випадає на долю така унікальна можливість, – розпатякував синій філософ з червоними очима.

– То я вас на терасі почекаю, – Галя полегшено зітхнула, коли знову опинилася назовні будинку.

– Найкращий час поспостерігати, як купаються морські кельпі, – навздогін гукнув їй власник найкращого рибного ресторану «Мінч».

Присівши за столик на терасі, Галя дістала смартфон. Вона дуже хотіла поділитися з Соломією враженнями про подорож туристичними порталами, розповісти про співи з Агнєшкою і про синього чоловіка з його восьминогом. Натомість, дівчина тільки відправила волошку, як вони і домовлялися.

Синій чоловік вихлюпнувся з будинку-акваріуму, тримаючи у руках білу тацю з Галиним замовленням.

Він заметушився біля столика, розкладаючи порції смаженої риби, загорнуті у ґазету, оцет, кетчуп і чипси, весело примовляючи:

– Оп-ля, оп-ля!

– Смажена картопля! – засміялася Галя.

– Чудово, просто чудово! Яка вишукана рима – оп-ля, оп-ля – смажена картопля! Кохання, Ви зробили мій день! Для Вас сніданок за рахунок закладу! – урочисто оголосив власник, плеснувши у долоні.

Так нічого і не второпавши, Галя з задоволенням відкусила хрумку золотаву скоринку смаженої тріски. Захопившись споживанням рибного сніданку, вона геть не помітила, як за її спиною кособока хатинка-акваріум, з якої звисали довгі щупальця восьминога, зникала, як міраж. Відправивши до рота останній шматок картоплини, Галя прислухалася до наростаючого стугону. Дівчина і оком не встигла моргнути, як із піни морських хвиль винесло срібноволосого вершника на темному, як глупа ніч, коні. Велетенський кінь стрімко нісся на завмерлу від переляку Галю. Несподівано істота перейшла на галоп під керівництвом вправного вершника. Стишивши хід морського кельпі, він наблизився до дівчини. Галя нарешті підвелася з пластикового крісла назустріч вершнику, усвідомивши, що увесь цей час сиділа за одиноким столиком на морському узбережжі.

Чоловік хвацько зіскочив з чорного коня, лагідно погладивши його розкішну довгу гриву. Забравши недбалим елегантним рухом пасмо блискучого срібного волосся з обличчя, він примружив вже знайомі Галі хитрі жовті очі.

– Добрррого ррранку, чаррівна панно. Радий знову опинитися у Вашому шляхетному товаристві, – привітався містер Ругару з дівчиною, вишкірюючи у милій посмішці свої гострі ікла.