Галіція Мідвест - Несподівані перетворення. , Галіція Мідвест

Розділ 6. Оп -ля, оп-ля, смажена картопля!

Останні дні короткої відпустки Соломія вирішила провести у мальовничому Закарпатті, навідавшись до своєї секретної Лабораторії. Мавка стояла перед скелею Терношорська Лада, намагаючись розкодувати вхід до Лабораторії. Та забарикадувалася зсередини і не бажала відчиняти двері, постійно змінюючи коди. Чутлива Лабораторія поводилася ображено, бо останнім часом Соломія навідувалась у свій сховок вряди-годи. Мавка, вдесяте перепросивши за нечасті візити, нарешті потрапила до підземного приміщення. Лабораторія виказувала своє невдоволення, голосно лускаючи дверцятами шафок і розбиваючи скляні пробірки об підлогу. У повітрі разом з частинками порохів танцювали кольорові хмаринки реактивів.

– Припини, будь ласка! – в Соломії нарешті луснув терпець. – Коли б моя воля, то я б тут і жила, але ти знаєш, що зараз це неможливо!

Лабораторією прокотилося сумне голосне зітхання.

– Дивися, що я тобі принесла, – мавка витягнула з наплічника поліетиленовий пакет і дістала з нього срібну волосину.

Лабораторія зацікавлено присвиснула.

 – Не свисти у хаті, Лабо, грошей не буде, – пожартувала Соломія.

 Лабораторія заскреготіла басовитим механічним голосом і випустила зі стелі сніп яскравого світла. Соломія тримала загадкову знахідку на своїй долоні. Волосина, сяючи під білим світлом лампи, плавно залишила долоню Мавки і вільно парила у повітрі. На стіні увімкнувся екран і замиготів рядками хімічних формул. Мавка уважно дивилася на екран, читаючи початковий аналіз дослідження виду. Лабораторія почала хвилюватися, миготіння екрану почастішало. Соломія вже не встигала слідкувати за потоком інформації. Вона зосередила погляд на екрані, не в змозі повірити у реальність опрацьованих Лабораторією початкових даних про різноманіття видів магічних істот у світах і поза ними, які вона отримала, опромінивши волосину концентратом місячного сяйва.

Тим часом рудоволоса русалка Агнєшка пристрасно виспівувала мажорних пісень про важку людську долю, гойдаючись на морських хвилях. Галя милувалася лискучим сріблястим русалчиним хвостом, яким вона гучно ляскала по воді у ритмі пісні. При переміщенні порталом русалка так міцно вчепилася в Галине плече, що вони обидві опинилися на березі Північного моря. Агнєшкіним радощам не було меж, бо пересування на високих підборах давалося їй важко. Русалка миттєво звільнилася від зайвого одягу, похапцем занурившись у рідну стихію.

«Hej, tam gdzieś znad czarnej wody,

Wsiada na koń kozak młody,

Czule żegna się z dziewczyną,

Jeszcze czulej z Ukrainą.

Hej, hej, hej sokoły,

Omijajcie góry, lasy, doły,

Dzwoń, dzwoń, dzwoń dzwoneczku,

Mój stepowy skowroneczku.

Żal, żal za dziewczyną,

Za zieloną Ukrainą,

Żal, żal serce płacze,

Żal, że już jej nie zobaczę».

Дзвінкий русалчин голос бринів кришталем у ранковому солоному повітрі, пробуджуючи ліниве сонце. Галя, імітуючи балетний танець, високо задирала тонкі ноги, балансуючи на шматку розбитої бетонної плити. Свіжий вітер вкривав прохолодну воду сірими брижами. Руда копиця Агнєшкіного волосся спалахнула посеред великої води яскравим багаттям, щойно її торкнулися перші промені ранкового сонця.

 

«Гей, гей, гей, соколи,

Оминайте гори, ліси, доли.

Дзвінь, дзвінь, дзвінь, дзвіночку,

Степовий жайвороночку!

Гей, гей, гей, соколи,

Оминайте гори, ліси, доли.

Дзвінь, дзвінь, дзвінь, дзвіночку

Мій степовий, дзвінь, дзвінь, дзвінь!» –

Натхненно підхопила Галя знайомий мотив. Помахавши на прощання рукою своїй випадковій попутниці, вона схопила наплічник і рушила узбережжям моря.

Запримітивши подалі від берега деревʼяну споруду, дівчина щодуху вирушила до неї, знемагаючи від нестерпного голоду. «Мінч – найкращий рибний ресторан» – прочитала Галя над входом назву закладу, криво написану білою фарбою. На веранді, під тентом пісчаного кольору, примостилися два невеликих столика з зеленими пластиковим кріслами.

Дівчина смикнула іржаву клямку – двері відчинилися. Переступивши поріг ресторану, вона несподівано опинилася у середині примарного акваріуму. Її оточила товща морської води, в якій коливалися стебла химерних водоростей. Навколо яскраво зелених рослин плавали кольорові дрібні рибини. Галя з захопленням розглядала кімнату – водойму. Аж раптом її погляд натрапив на гігантського восьминога, який сірою безформенною люстрою розчепірився над головою дівчини. Галя обережно відступила подалі від октопуса, сподіваючись, що в нього немає лихих намірів.

«Доброго ранку, кохання!» – зненацька пролунав бадьорий чоловічий голос за спиною дівчини. Вона рвучко повернулася. Перед Галею босоніж стояв міцний чоловік низького зросту, вбраний у світлу сорочку та темно-зелені риболовецькі штані. Синя шкіра обличчя підкреслювала виразність його червоних очей.

– Чи бажаєте на сніданок свіжої тріски, засмаженої у тісті на пиві з картопляними чипсами? – любʼязно поцікавився синій рибалка.

– Бажаю, – відповіла Галя і ковтнула слину. – Дві порції, – додала вона. – Ні, три і додаткову порцію чипсів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍