Інна Турянська - Бути другом, Інна Турянська

Виходить її “подруга-матінка” таки мала рацію. Боляче, але ж все почалося з обману. Хай краще так, ніж він би довідався про неї справжню ганебну правду. Хай краще болить їй, ніж йому. Телефон тихо вібрував, а разом з ним затремтіло і серце. Може…може вона таки важлива для нього? Може він дзвонить сказати їй, що любить, що хоче бути з нею попри все. Швидко глянула на екран. Хвиля розчарування підкотила аж до горла. Це була Клавдія. Пропущений виклик. Не до неї зараз! Але слідом за дзвінком послідувало смс. 

“Сьогодні! Він чекатиме тебе за пів години коло “Доріса”. Встигнеш привести себе до ладу?” — прочитала Віра і важко видихнула. Оглянула себе. Джинси, куртка, футболка, майже без макіяжу..точно не те, що потрібно, щоб зустрічатися з замовником. Ненавиділа себе! Ненавиділа Клавдію! Ненавиділа цілий світ, крім одного чоловіка, що ймовірно ненавидів її. 

Та хай хоть б'є її, а вона не піде на цю зустріч! І байдуже їй на гроші! 

“Не встигну!” — швидко відписала Клавдії.

“Я ж просила тебе про все подбати!! Чим ти думала?? Зможу вмовити його перенести зустріч на годину або дві, а ти мчи додому і приводь себе до ладу!”

“Ні!” — швидко відписала Віра ховаючи телефон, але той став дзвонити й дзвонити…дзвонити.

— Клавдіє, скажи мені в тобі є щось людське чи ні? — не витримала Віра таки здіймаючи слухавку, — Я не хочу сьогодні нікуди йди, зрозумій мене! — говорила жінка зриваючись на плач.

— О…дівчинко, та тобі й справді кепсько, — почулося в телефоні протяжне замість привітання, — Невже твій “коханий” кинув тебе? Поставив дитину вище за почуття…хм, несподівано, — говорила стримано, граючи словами та почуттями Віри, — А…хоча ні, стривай, це дуже передбачувано. Хіба не казала тобі, що так буде? Бо всі чоловіки такі!! Геть усі! Ніхто ніколи не поставить чужі інтереси вище за свої. Так завжди було, є і буде, дівчинко! Чи ти думала він зможе полюбити тебе?? А це ще він навіть не знає чим ти займаєшся! — говорила жінка наче зі співчуттям і наче з презирством. 

— Мам..мені так погано…ще ніколи не було так погано, — говорила Віра, наче не помічаючи нічого в її словах. Лиш мовчки з'їжджала по стіні додолу. Там де їй і місце, на самому дні. 

— Я сьогодні пожалію тебе, і пробачу цю велику фінансову втрату, але на наступний раз слухай мене. Зізнаюся тобі, я була б навіть готова відпустити тебе аби ти була щасливою, — брехала брудно маніпулюючи, — Але в цьому житті все стабільне, дівчинко. Тому маємо, що маємо. Де ти? 

Але Віра мовчала. Не хотілося їй нікуди йти. Хотілося, навпаки, сидіти непорушно. Наче все ще чекати його…але ж це вона пішла? А він…а він не пішов за нею. Стояв поки вона йшла, значить не хотів йти. Значить хотів залишити її. Хотів залишити.

— Де ти?? – повторила ще раз Клавдія. — Не мовчи!! Я хвилююся за тебе, щоб ще якої дурні не наробила. 

— Все буде гаразд, Клавдіє, — сухо прошепотіла Віра, – Я прийду сама, не хвилюйся, – сказала даючи відбій. 

###

Схоже на Артура чекає важкий вибір, як думаєте,що він обере залишити Віру чи залишитися з Вірою?