Ендрю Вебстер - Спалах, Ендрю Вебстер

З пересердя Святослав змів стакан зі столу, й той, стукнувшись об стіну, розлетівся на друзки.

– Трясця! – вигукнув він, відчуваючи, як хвиля безсилого гніву заповнює груди.

***

«З часом усе з’ясується й стане зрозумілим,» – любив повторювати Степан Васильович, коли якесь питання зависало у повітрі без жодного натяку на відповідь. І справді, так і сталося.

Одного п’ятничного дня, під час візиту до «Київенерго» для здачі показників лічильників електроенергії та гарячої води, Святослав побачив їх біля торговельного центру «ВМБ». І в ту ж мить йому стало зрозуміло, на кому він проведе свій експеримент.

Осінь була вже в повному розпалі – така, як казав дід Єфим, приємно тепла, коли на вулиці «якраз як треба» – ні холодно, ні спекотно.

Останні новини, які Святослав почув, виходячи з дому, були такими: уряд Гройсмана нарешті взявся за пенсійну реформу, Сполучені Штати запровадили новий пакет санкцій проти Росії, Кім Чен Ин знову провів випробування чергової балістичної ракети, а російським спортсменам заборонили участь в Олімпіаді в Пхенчхані через допінг. Чи означає це, що й російська хокейна збірна не виступатиме. З одного боку, так їм і треба. З іншого – а проти кого тепер уболівати?

Навколо «ВМБ» завжди було людно, і цього разу не стало винятком. Хтось стояв, насолоджуючись шаурмою, інші терпляче чекали в черзі, поки хлопець арабської зовнішності вправно загортав лаваш. Поблизу хтось роздавав безкоштовні пакети від «Vodafone» і «Київстар», а більш наполегливі хлопці намагалися переконати кожного перехожого, що їхні вікна здатні розв’язати всі життєві проблеми. Найскромніше поводили себе свідки Єгови – вони тихо стояли біля своєї вітрини з брошурами, кидаючи обережні погляди в різні боки і намагаючись привітно всміхатися.

Саме посеред цього натовпу, де люди щось купували в кіосках і поспішали до підземного переходу з зеленою табличкою «М», Святослав і помітив їх. Трьох занедбаних безхатьків, що метушилися серед собі подібних.

– Дядь, дядь, ходи-но сюди, – гукнув один із них у потертій шкіряній куртці до свого друзяки, що стояв біля входу до переходу.

– Це ти йди сюди! Яка взагалі Берестейська? – відповів другий, розмахуючи руками, мов жонглер.

– А шо? Я тута вже не перший тиждень кантуюся, – заявив перший, пробираючись крізь натовп до них.

– Так, а чому ж тоді он там, – другий махнув убік переходу, – написано великими літерами: «Житомирська»?

– Жидомирська! Я шо тобі, буду брехати? Берестейка це!

– Ха-ха! Ну тебе, Нострадамус, і клинить.

– Годі з мене глузувати! Скажи йому, Бодя!

Бодя, третій із компанії, носив на собі сірий піджак, який був на два розміри більший за нього.

– А що тут казати? Все ж написано, – мовив він, теж показуючи в бік підземного переходу.

– То і ти мене за бовдура маєш!?

– Нострадамус, піди краще проспися, – відповів Бодя.

– Ха-га-га, – другий ніяк не міг заспокоїтися. – Берестейська! Ой, не можу, зараз лусну!

– Ти он краще глянь туди, – Бодя штовхнув його ліктем у бік, показуючи на когось у натовпі. – Наша, як її Нострадамус прозвав, «спонсориха» пішла.

Втихомирившись, другий кинув погляд на жінку-спонсориху й, незграбно всміхаючись, продемонстрував свої жовті зуби.

– Та закрий ти свого рота, – Бодя знову штовхнув його в бік.

Підійшовши до них упритул, Нострадамус теж почав витріщатися на жінку. Та, помітивши їх, привіталася, посміхнулася і неквапливо попрямувала вниз по східцях до переходу.

– Теж мені королева знайшлася! – буркнув Нострадамус.

– Ти це чого? Таких, як вона, треба поважати, – відповів Бодя.

– Де б ти ще гарячого супу поїв? – додав другий, що був одягнений у темний светр.

– У підвалі, – з тією ж незадоволеною інтонацією кинув Нострадамус.

– Оту гидоту, яку варить Зіна? Пхе! Та краще вже «Віскас».

– Так вона з нього й готує, – випалив Нострадамус, і вони всі втрьох розреготалися.

Весь цей час Святослав стояв неподалік, ненароком слухаючи їхню розмову, і вагався, як краще підійти. А може, й зовсім не підходити? Та в цей момент, ніби підштовхнуті якимись вищими силами, тріо безхатьків самі рушили до нього.

– Чоловіче, не буде сигарети? Нам однієї на трьох вистачить, – запитав Бодя.

Святослав трохи помовчав, уважно розглядаючи їхні змарнілі, обдерті обличчя, і нарешті відповів:

– Буде навіть блок. І не один. Якщо ви допоможете мені з однією справою.

***

– А що це за така нова забава? – невдоволено запитав другий, який представився Артемієм, вислухавши Святослава.

Розмова точилася неподалік місця їхньої зустрічі, у невеликому парку, що колись був затишним, але тепер майже весь простір захопили магазинчики з різним дріб’язком. Лише кілька старих лавок залишилися незайманими, і на одній із них сиділи Бодя, Нострадамус і Артемій, тоді як Святослав стояв навпроти, пояснюючи, чого саме він від них вимагає.

– Ага, знімеш нас на телефон, а потім викладеш те все в інтернеті, – так само невдоволено кинув Нострадамус.

– Присягаюся, ніхто вас знімати не буде, – твердо відповів Святослав. – З мене кожному по блоку цигарок і по три сотні.

– По чотири! – вигукнув Нострадамус.

– Та зажди ти, – угамував його Бодя. – Те, про що ви просите, вибачте, якась дурня. На вигляд ви не дуже-то й багатий, але щоб знущатися з безхатьків, таким бути не потрібно. Звідки нам знати, що ви, заманивши нас до того лісу, просто не покалічите або не повбиваєте – так, заради якоїсь лише вам відомої втіхи?

– Ніяк, – задумливо мовив Святослав. – Тому я просто зараз даю вам по три сотні, – він поліз до кишені, – а після – ще стільки ж і цигарки. Плюс до того, я ж сказав: ви самі обираєте місце, неподалік озера, і час – зранку, в обід чи ввечері. Як захочете, щоб я про це не знав. І все зробите.