Леонід Барсуковський - П'ять днів на небесному трамваї, Леонід Барсуковський

Ельдорадо — загадковий мандрівник, який випадково опиняється на борту небесного трамвая, дивного потягу, що рухається між світами та вимірами. Кожен із п’яти днів подорожі відкриває перед ним нові таємниці, ставить непрості запитання про життя, смерть і сенс буття. Трамвай сповнений несподіваних попутників, кожен із яких має власну історію. Але чи зможе Ельдорадо зрозуміти, чому саме він потрапив у цей вагон, і яке призначення чекає його в кінці маршруту?

Частина 1. Перший день — початок подорожі

Відчуття важкості було першим, що прийшло до Ельдорадо, коли він розплющив очі. Замість звичного звуку вітру чи шелесту листя він почув тихий стукіт коліс. Це було дивне відчуття: спокій, змішаний із тривогою, немовби сама реальність намагалася огорнути його м'яким коконом, приховуючи щось важливе.

Ельдорадо повільно підвівся зі свого місця. Він сидів у кріслі, оббитому оксамитом, у просторому вагоні, наповненому теплим світлом. Дерева з позолоченими рамками прикрашали вікна, крізь які проглядали хмари, ніби потяг плив у самій атмосфері. На підлозі мерехтіли візерунки, які нагадували зіркове небо, але з кожним рухом його ноги малюнок змінювався, ніби жив.

— Що це за місце? — пробурмотів він, обмацуючи своє пальто. Все на ньому виглядало так само, як і раніше: темний плащ, шкіряні чоботи, старий компас у кишені. Але щось було не так. Час здавалося застиг. Ельдорадо не міг згадати, як сюди потрапив. І головне — чому.

Раптом двері вагона відчинилися, і до приміщення увійшла дивна постать. Це була жінка у сріблястій сукні, схожій на переливчасту воду. Її очі сяяли, мов зорі, а голос звучав наче дзвін, коли вона заговорила:

— Ласкаво просимо на небесний трамвай, пане Ельдорадо. Я — ваша провідниця, Селеста. Ми вирушили у подорож, що триватиме п’ять днів. Кожен день ви відкриватимете новий вимір, а в кінці шляху знайдете те, чого шукаєте.

Ельдорадо був спантеличений.

— Я... навіть не знаю, чого я шукаю.

— Час покаже, — загадково відповіла Селеста. — Але будьте готові: кожна станція на цьому маршруті — це випробування. Ваша доля — у ваших руках.

Вона подала йому невеликий квиток із витонченими написами. На ньому було викарбувано тільки одне слово: Вітер.

— Що це означає? — запитав він.

— Це ключ до першої станції. Слідуйте за підказками, і ви зрозумієте. Але будьте обережні: кожен вибір має наслідки.

Через кілька хвилин вагон наповнився іншими пасажирами. Ельдорадо з подивом побачив найрізноманітніших істот: жінка в червоній шалі з книгами, хлопець із зеленими очима, який грає на лютні, і навіть чоловік у вигляді напівпрозорого примари, що мовчки сидів у кутку. Всі вони були зайняті своїми справами, наче це звичайна подорож.

Ельдорадо вирішив підійти до хлопця з лютнею.

— Привіт. Мене звуть Ельдорадо. Як ти сюди потрапив?

Хлопець підняв голову і злегка усміхнувся.

— Я Ікар. Схоже, ми всі шукачі. Але що саме ми шукаємо — ось у чому загадка.

— І тобі теж дали цей квиток? — Ельдорадо показав свій.

— Так. Моє слово — Політ. Мабуть, це має щось означати. Але поки що я просто намагаюся зрозуміти, що відбувається.

Раптом трамвай різко загальмував, і світ за вікнами змінився. Небо стало пурпуровим, а крізь туман почали проглядати обриси невідомого міста. Провідниця знову з’явилася, цього разу з невеликою валізою в руках.

— Перша станція: Вітер. Виходьте ті, хто готовий до випробувань.

Ельдорадо відчув, як його серце починає швидше битися. Він встав, разом із кількома пасажирами, і підійшов до дверей. Коли вони відчинилися, він відчув сильний порив вітру, який одразу збив його капелюх.

— Не зволікайте, — прошепотіла Селеста. — Час обмежений.

За межами трамвая перед ним розкинувся дивний пейзаж: нескінченні поля з високою травою, які розгойдувалися під натиском сильного вітру. Удалині виднівся самотній маяк, його вершина була осяяна слабким світлом. На горизонті рухалися дивні постаті, схожі на гігантські силуети птахів.

Ельдорадо рушив уперед, тримаючи в руках квиток. Він відчував, що маяк — це його мета. Але з кожним кроком вітер ставав дедалі сильнішим, змушуючи його пригинатися і притискати плащ до тіла. Незабаром він помітив, що поле змінюється: трава ставала гострою, як леза, а небо набувало темно-синього кольору.

Раптом перед ним з'явився один із силуетів — величезний птах із очима, які світилися зеленим вогнем. Його крила створювали сильні потоки вітру, і голос був наче грім:

— Хто ти, мандрівнику, що насмілився стати на шляху вітру?

Ельдорадо спробував говорити, але вітер заглушав його голос. Тоді він підняв квиток і показав його істоті. Птах на мить замовк, а потім промовив:

— Якщо ти хочеш пройти далі, ти мусиш відповісти. Вітер — це свобода чи пастка? Обери мудро.

Ельдорадо глибоко вдихнув, згадавши слова Селести про вибір і наслідки. Він повинен був вирішити, яке значення несе вітер у цьому світі...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍