Адріана Вокер - Поміж руїн , Адріана Вокер

— Пробач за запізнення! Застрягла в заторах! – дівчина забігла до основної зали, уже поглядом знаходячи Луну, після чого швидко попрямувала до неї, низько поклоняючись, прямо як у дорамах.

— Гей, спокійно. Все ж, це я тебе зірвала з місця, - її посмішила така реакція, і краще їй не говорити, як вона повиїдала свої нігті, розмірковуючи над тим, чи не передумала жінка.

— Розповідай.

— Давай спочатку сядемо за стіл.

— А...так, звісно.

(...)

— Ем...я, думаю, можу порадити тобі лише слідувати своєму серцю. Він тобі подобається? – кивок, – ви не зв'язані кров'ю? – ще раз кивок. 

— Тоді я не бачу проблем, він здається хорошим.

Меган пожала плечима, адже сказати їй більше дійсно було нічого.

— Зачекай трохи, подивися, на що він здатний. А тоді подумай, що ти до нього відчуваєш, та чи бачиш з ним майбутнє.

Вона замовкла, допиваючи своє американо, та дала час Луні обдумати свою відповідь. Дівчина задумалася на хвилину, а тоді невпевнено мовила:

— А ти готова...а ти бачиш з ним майбутнє? 

—...

— Я його бачу ще з нашої найпершої зустрічі..вже як десять років.