Лія Серебро - День падіння з висоти., Лія Серебро

-Ти з головою не дружиш... Ти ж хворий!!!

  Я почала жбурляти що потрапило мені під руку йому в обличчя. У нього полетіли і мої туфлі, і ваза з чортовими квітами, ніколи вчасно не зміненими. У хід пішов мобільний телефон і нагороди зі стіни.

   Поки летіло в нього все, крім нагород, він самовдоволено сміявся і спритно ухилявся від «куль». Але коли справа дійшла до нагород, Олександр крізь шквал речей, що летіли на нього, знову підскочив до мене і, схопивши за обидві руки, манірно вимовив:

-Ну хіба тобі не сподобалося, мила? По-моєму це найкращий секс, що в нас був!

-Хто про що!? - вигукнула я. -Ти побив мене! Мені боляче! Потім примусив до сексу! Який найкращий секс? Ти при своєму розумі?

-Це всього лише легкий ляпас, щоб напоумити тебе, Вероніко. - незворушно відповів він, розправляючи постіль і кивком голови запрошуючи мене прилягти поруч із ним.

-А на сходинках перед виходом усього лише легкий поштовх, щоб я не випендрювалася? - не вгамовувалася я. - Я зараз тобі покажу!!! - пригрозила я і почала відчиняти дверцята шаф, тумб, вишукуючи ту «заповітну» валізку, яку він діставав дуже рідко і вміст якої я ненавиділа.

-Тобі допомогти? - спокійно запитав він, спостерігаючи за мною, накрившись ковдрою по саме підборіддя.

   У відповідь я знову продовжила жбурляти з силою на нього вже речі з шафи.

-Ти й мої речі із собою збираєшся прихопити? - жартівливим тоном запитав він.

-І не дочекаєшся! Я не збираюся йти! - гаркнула я. - Де ж ця чортова херня!?

-Так що ж ти шукаєш, мила?

  Я повернулася до нього і процідила крізь зуби з ненавистю:

-Як після всього цього ти незворушний?

-Хороший секс, після гарного вечора і міцна перепалка з коханою заморила мене і заспокоїла... - вмиротворено відповів він, позіхаючи в кулак.

-Збоченець! Де валіза? - поставила я питання руба.

-Ти ще погратися хочеш, ненаситна моя!? - щиро здивувався він, ніби сам повірив у свої ж слова.

-Ах ось вона! - нарешті натрапила я на неї рукою, серед коробок із взуттям

  Схопила її, відчинила веранду і жбурнула її в сад із другого поверху. Не звертаючи уваги на Олександра, я кулею спустилася в сад, де в кутку під готичним цегляним навісом розташовувався мангал і гриль.

 Кинула його в мангал, залила розпалом і тут же, без роздумів, підпалила його.

Позаду мене я почула оплески в соло. Це був Олександр, який поспішив спуститися до мене.