Артур Сіренко - Нотатки відлюдника, Артур Сіренко

                  *  *  *
             Одягнув рукавиці.
             Звуки слів, шум моторів.
             Де ти, порожнече?

                  *  *  *
             Закрив кабіну.
             Вузький мій світ. Прилади.
             Час летіти…

                  *  *  *
             Дивлюсь на хмари.
             Сумна ця весна
             На летовищі…

                  *  *  *
              Новий однострій
              Перетвориться в попіл
              Де, на якій землі?

Від прапорщика П. пізніше я довідався, що Просвєтльонов – не справжнє прізвище цієї людини. Він змінив його у 1970 році з невідомих причин. Пізніше, у 2000 році один мій знайомий був кілька місяців у службових справах у місті НН. Я попросив його по можливості довідатись про колишнього військового льотчика, колишнього завідуючого складом Просвєтльонова В. І. Мій знайомий дізнався, що ця людина померла у 1999 році від цирозу печінки у тому ж місті НН…

Я не бачу причини Володимиру Івановичу брехати мені тим березневим днем 1984 року. Якщо вигадують щось про відомих людей, то більш екзотичне. Вважаю можливим і необхідним донести читачу ці вірші з надією, що ці твори будуть цікаві як історикам космонавтики, так і широкому колу любителів поезії. А мені лишається тільки думати про почуте і прочитане. Думати і блукати у хащах сумнівів. Хто зна, можливо мої думки ближчі до істини ніж інші версії щодо сумних подій 1968 року…

Я проніс цю записну книжку зі сторінкою на якій були химерні вірші через всю свою військову службу, хоча неодноразово міг загубити. Якщо чесно - цій події я не надав належної уваги. Гагарін і буддизм? Сама фраза звучала тоді для мене надто дивно, абсурдно. Але вірші ці зберіг, копіював неодноразово. І хоча сама записна книжка загубилась - копії тих віршів збереглись. Мені здалося, що це просто вигадки якогось травмованого льотчика. Але несподівано для мене ця історія мала продовження.

Картина друга. Окуляри старого бібліотекаря

У 1985 році після служби я поступив в університет і був частим відвідувачем студентської бібліотеки. Сидів у бібліотеці щоразу до пізньої ночі, і крім книжок по своїй спеціальності завжди брав що-небудь «для душі». Зокрема замовляв книги М. Цвєтаєвої, М. Волошина, Р. Рільке, І. Буніна. Частельно чергував у бібліотеці старенький дідусь – нагадував мені людину ще з тої, нині забутої інтелігенції «срібного віку». Частелько на мої замовлення він скрушно хитав головою – не може, мовляв виконати Ваше замовлення, хоча ця книга в каталозі є, але… Читати Цвєтаєву та Буніна в ті роки роки було мало не заявкою на опозиційність. І старий бібліотекар даючи мені томик віршів Цвєтаєвої дивився так багатозначно, наше хотів сказати: «Ви б ще роман «Біси» Достоєвского замовили і Мандельштама заодно…» І відчуття при цьому в мене було таке, ніби він щось хоче мені сказати про Цвєтаєву, але не може. Але на розмову його тягнуло, він задавав мені різні питання, і якось вдалося мені його розговорити. Виявилось, що звати його Анатолій Дмитрович Мінєєв, все життя працював бібліотекарем в різних містах і різних навчальних закладах. Трохи поговорили з ним про Цвєтаєву (поезію якої він страшенно любив), про Волошина, про рідкісні книги, про видання літописів, потім потягло його на спогади – про життя до війни, про те як він і де воював, про свою роботу… Слухав я не дуже уважно, чогось цікавого і нового для себе я не наразі не почув. Слухав я більше з поваги ніж з надії почуте щось нове і цікаве. І раптом у мою неуважну свідомість долинає фраза:

- …А в п’ятдесяті роки я працював бібліотекарем у Оренбурзькому військовому льотному училищі….

Стоп!!! Тут я просто «вмикнувся»:

- А може пам’ятаєте такого курсанта – Юрія Олексійовича Гагаріна?
- Пам’ятаю, як же не пам’ятати! Частенько заходив в бібліотеку, брав різні книжки… Цікавий був хлопець, допитливий, читав багато різного, всякого… І бібліотека в училищі була хороша. Багата. Книги були там унікальні. І ось чому – у 1949 році передали тій бібліотеці всю особисту бібліотеку інженера Андронова Ігоря Петровича. Я чому запам’ятав – там на кожній книзі був його екслібрис. Бібліотека була знаменита – певно, найкраща з приватних бібліотек Оренбургу. Інженера Андронова розстріляли за вироком губчека у 1923 році за контрреволюційну пропаганду, а бібліотеку конфіскували. Де вона потім перебувала – не знаю. А тільки у 1949 році передали її училищу, а потім ще у 1950 році приходили з перевіркою і забрали деякі книги як заборонені – «Біси» Достоєвського, Ніцше, Соловйова і ще якісь.

- А які книги брав читати курсант Гагарін? Крім, звісно, книжок по спеціальності, крім математики, аеродинаміки… Які художні твори він читав?
- Різні. Пушкіна, Гоголя, Лєрмонтова… З іноземних Уолта Уїтмена – дуже поважав він цього поета. Вільяма Блейка – дореволюційне видання було. І ще збірник «Тексти раннього буддизму». Мені чому ця книга запам’яталась – я кажу йому: «Це не варто уваги, це ж переклад з палі на англійську мову, а потім з англійської на російську. Текст спотворився… Треба або на мові оригіналу читати, або хоча б переклад з мови оригіналу…» Не послухав – взяв. А от хто перекладач – не пам’ятаю. На анлійську здається Чарльз Фіджеральд, а на російську – забув. Ще брав він збірник «Класична японська поезія». Теж дореволюційне видання. Перекладача – не згадаю. Пам’ятаю рідкісна це була книга – дуже малим накладов в свій час вийшла…

Схоже було, що справді Гагарін цікавився в свій час буддизмом. Але як? Звідки у нього взявся цей інтерес? Можливо школа?