Нікколо Макіавеллі - Про військове мистецтво, Нікколо Макіавеллі

— Хороший полководець ніколи не зважиться на бій, якщо його не змушує необхідність або привабливий випадок.

— Подбай про те, щоб ворог не знав, в якому порядку твої війська будуть збудовані в бою; якими б не були твої розпорядження, перша лінія повинна мати можливість відступити крізь другу і третю.

— Чи не змінюй під час бою первісного призначення бойових частин, якщо не хочеш розладнати військо.

— З несподіваним боротися важко, з усім передбаченим наперед — легко.

— Люди, зброя, гроші і хліб — ось життєва сила війни. З цих чотирьох умов найважливіші перші два, бо з людьми і зброєю завжди можна дістати гроші і хліб, але з одним хлібом і грошима ти не дістанеш ні людей, ні зброї.

— Обеззброєний багач — нагорода бідного солдата.

— Привчай своїх воїнів зневажати зніжене життя і багате вбрання.

Такими є основи війни, з якими я хотів вас познайомити. Знаю, що можна було б сказати ще багато, хоча б про пристрій античних військ, їхній одяг і навчання, і додати ще цілий ряд подробиць, але я не вважав за потрібне про них говорити, тому що ви можете дізнатися про все це самі, а головне — тому, що моєю метою зовсім не була розповідь про устрій війська в Стародавньому світі, а пояснення того, як воно може і повинно бути облаштоване в наш час, щоб придбати ту силу, якої у нього зараз немає. Тому я і говорив про установи давнини лише в тій мірі, в якій вони, по-моєму, обов’язково мають бути відновлені тепер.

Знаю також, що варто було б більше сказати про кінноту і розглянути морську війну, бо воєнна міць охоплює однаково морську й сухопутну силу, піхоту і кавалерію. Про морську справу я говорити не наважуюся, тому що абсолютно її не знаю, — слово тут належить генуезцям і венеціанцям, які ретельно її вивчили і творили в минулому великі справи. Щодо кінноти я обмежуся вже сказаним, бо ці війська, як я вам говорив, не так зіпсовані, як всі інші. При гарній піхоті — життєвій основі всякого війська — неминуче буде хороша і кіннота. Можу дати її організатору тільки дві корисні поради, які допоможуть збільшити в країні кількість коней: треба вирощувати в своєму окрузі хороші породи і привчити підданих торгувати лошатами, подібно до того як ви торгуєте у себе телятами і мулами. Щоб забезпечити продавцеві покупця, я дозволив би тримати мула тільки тим, у кого є кінь; таким чином, всякий, бажаючий їздити верхи, мимоволі повинен буде її купити. Нарешті, я дозволив би одягатися в шовк тільки власникам коней. Я чув, що один з нині живих князів встановив у себе такий порядок і в найкоротший час створив в своїх володіннях зразкову кінноту. В іншому пошлюся на сьогоднішню бесіду і на все, що у нас робиться.

Ви, можливо, хочете знати, які якості повинен мати великий полководець? Відповім на це питання дуже коротко, бо мислю собі великого полководця тільки як таку людину, яка змогла б здійснити все, про що ми сьогодні говорили. Однак цього, звичайно, мало, якщо він у своїй справі не творець, бо без дару винахідливості в жодній галузі ще не було великих людей. Винахідливість, звичайно, почесна в усіх справах, але у військовій вона приносить велику славу.

Адже ми знаємо, що навіть не дуже хитрі вигадки вихваляються істориками. Вони, наприклад, звеличують Олександра Великого за те, як він зумів приховати виступ війська з табору. Відомо, що він наказав замість трубного сигналу підняти шолом на спис. Вихваляють його і за те, що він на початку бою велів солдатам стати на ліве коліно, щоб краще витримати натиск ворога. Це не тільки дало Олександру перемогу, але принесло йому таку славу, що всі пам’ятники, споруджені на його честь, зображують його в цьому положенні. Однак час кінчати нашу бесіду, і я хочу повернутися до того, з чого почав, щоб не бути, як це у вас заведено, покараним так, як ті, хто безповоротно полишають країну.

Ви, Козімо, пам’ятається, говорили мені, що не розумієте, як це я, захоплений шанувальник старовини і критик тих, хто не слідує їй в найважливіших справах, разом з тим ніколи не наслідував її у військовому мистецтві, якому присвячене моє життя. Я відповів, що всякий, хто замислив яку-небудь справу, повинен спочатку до неї підготуватися, щоб могти здійснити її, коли випаде нагода. Тепер ви довго мене слухали і можете судити самі, чи знайшов би я в собі сили створити військо на стародавніх засадах чи ні. Ви тепер знаєте, скільки часу я розмірковував про це, і можете, звичайно, собі уявити, яким велике є моє бажання їх здійснити.

Неважко відповісти і на інше питання — чи міг я тут що-небудь зробити і чи видавалася для цього слушна нагода. Однак, щоб переконати вас остаточно і цілком перед вами виправдатися, я перерахую вам всі наявні можливості і, до речі, назву, як і обіцяв, всі труднощі подібного перетворення в даний час. З усіх людських установ найлегше відновити на античних засадах військові установи, але це під силу тільки таким князям, володіння яких досить великі, щоб виставити власне військо в 15 000- 20 000 новобранців. З іншого боку, для государя, який не має таких переваг, це найважче з усіх можливих перетворень.

Щоб пояснити свою думку, маю нагадати, що полководці здобувають славу двома різними шляхами. Одні, маючи в своєму розпорядженні здавна добре навчені і цілком упорядковані війська, здійснювали з їх допомогою великі справи. Такими були, головним чином, римські полководці й інші, які керували над такими військами, в яких треба було тільки підтримувати порядок і розумно ними розпоряджатися. Іншим шляхом йшли ті, кому треба було не тільки здолати ворога, але ще задовго до зустрічі з ним створити і облаштувати свої сили заново. Вони, безсумнівно, заслуговують більшої похвали, ніж ті, хто здійснював блискучі подвиги, командуючи старими і досвідченими військами. Ось такими були Пелопід і Епамінонд, Тулл Гостілій, Філіп Македонський, батько Олександра, Кір, цар персів, римлянин Семпроній Гракх.

Всі вони повинні були спочатку утворити своє військо і тільки після цього могли починати війну. Задум їхній вдався частково по їхній мудрості, почасти тому, що вони мали у своєму розпорядженні достатню кількість людей, яких можна було закликати