Олександра Малінкова - За крок від тебе , Олександра Малінкова

ГЛАВА 48

     Марія.

   Щойно ця парочка - Марк та Макс увійшли до ігрової зали. Мені здається, чи на них просто неможливо не звертати увагу. Майже в схожих чорних ділових костюмах, наче щойно з офісу, а може так і є. Статні, кремезні, харизматичні… Думаю немає сенсу продовжувати, бо Ви й так все чудово уявили. 

- Ну то як? Ти ставку підвищувати збираєшся, чи скидаєш і виходиш з гри? - почала підганяти мене Альбіна, наче такий вже знавець покеру.

     “Чому ж сама в такому разі не грає? Чи в неї зовсім інша місія? Мені здається чи вони з тим другим типчиком знову переморгнулися. Чи не ріжок карти стирчить з його рукава? Вирішили грати не по совісті? Можна б не звертати на це уваги, якби фінал цієї гри мене не стосувався. Ще мить і плакали мої грошики…”

      В цей час Марк та Макс не лише мене помітили, а й швидко скорочують відстань.

     Питання про те чи вони знайомі ще й досі актуальне для мене! Якщо мій дядько знав Макса раніше, тоді чому  за вечерею нічичирк про це не прохопився? 

    А можливо я своїми розмовками та питаннями, підштовхнула свого родича до знайомства з Мельником? Здається сьогодні мала відбутися та сама угода? Якщо я все вірно запам’ятала. Так кортить дізнатися, як все пройшло? Чи зміг Макс відстояти свою думку!?

     Тим часом Альбінка навела на Макса, який явно виглядав набагато виграшніше того типа позаду якого вона зараз прилаштувалася. Зайорзала нервово від погляду Мельника з під густих брів. Невже, ще думала, що рибка - Макс, досі на її гачку? Прийдеться задовольнятися їй рибками - Шулерами. Макс швидко мазнув поглядом по ній і взагалі відвернувся.

- Привіт! - Марк звернувся до мене. - Що карта? Йде?

- Могло бути і краще. - відповіла на питання.

- А можна не відволікати? - нервово сіпнувся тип, якого я підозрюю у махінаціях з картами. 

- А в чому справа? - обурилася я. - Переймаєтесь, що карта з рукава випаде?

     А Марку довго натякати не треба, вмить вхопив цього пройдисвіта за руку і потягнув на себе.

- Що відбувається? - заверещав той, але мій родич вже витягнув злощасну карту з його рукава.

     Другий спільник спробував вчасно зробити ноги, так неочікувано підхопився, що Альбіна ледве від нього не відлетіла, як той м’ячик. Та цього разу перепоною вже став Макс, рухом наказавши обом зайняти попереднє місце.

- Обібрати хотіли дівчину? - ще мить і очі Марка почнуть наливатися кров’ю.

     “Хто вчасно не втік, тому я не заздрю…”, - посміхаюся.

- Що тут відбувається? - залунало неподалік.

     Схоже цей інцидент стрімко набирає масштабу. Он і Едуард разом зі своїми бодігардами швидко “роблять ноги”. 

     “Що таке? Одразу втратили інтерес, варто заступитися за дівчину?”

     Та мова зараз не про них так точно. Вся моя увага прикута до Макса.

 

     Макс.

     Ловлю себе на думці, що посміхаюся. Навіть не так - спостерігаю за Марією і вже тоді посміхаюся. А ще встигаю зупинити ймовірних злодюжок. Та головне все одно не це, а те, що ми знову зустрілися. 

     Доки Марк бере на себе адміністратора цього закладу, пояснюючи йому що до чого, а Альбіну з подільником надійно тримають, я обходжу стіл і нахиляюся ближче до Маші.

- Може я не вірно запропонував того вечора вирішення твоїх фінансових питань? Треба було зіграти з тобою в покер? - шепочу їй на вушко, насолоджуючись тим, що шкіра на її шийці одразу стає гусячою. - Легкий шлях не для тебе?

     Обертається і дивиться прямісінько мені в очі, від чого навіть у мене перехоплює подих. Її вуста так поряд, і до того ж вони неймовірно спокусливі. 

    Звичайно після шаленої нічки моя свідомість все ще трішки затьмарена, та треба зібратися. Нагадую собі, що ми ще у людному місці, а не десь удвох. Напевно, лише це мене й стримує.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍