Ельма Кіраз - Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз

— А я не зовсім…— пробурмотів сам до себе, коли чоловік знову повернувся на кухню.

Я ж пішов назад до вітальні. Софія гралась з бабусею та дідусем і я помітив, які вони були щасливі. Впевнений, обоє дуже люблять свою онучку. Але я — ні. І просто не хочу псувати дитині життя тим, що вона повинна жити зі мною. Не розумію, чому Інна так вирішила, ще й за життя. Наче відчувала, що з нею щось станеться.  
Зрештою, я вирішив, що для першої зустрічі було достатньо, тому поспішив попрощатися, запевняючи, що у мене є купа справ. Соцпрацівник ще залишився там, а я ж поспішив додому. Чомусь дуже сильно хотілось перевдягнутися. Ніби цей одяг поряд в тій квартирі набрався якихось неприємних колючих відчуттів. Вдома я швидко прийняв душ, привів себе в порядок та вирушив за адресою, яку мені надіслала Меліса. І коли я побачив її, то серце просто розтануло.

— Це якась нова сукня? — я вийшов з авто, щоб допомогти їй сіти та обовʼязково поцілувати.

— А ти що запамʼятовуєш весь мій одяг? — вона засміялась.

— Ну, ні… поки що лише два комплекти твоєї білизни, — я хитро засміявся, а вона закотила очі.

— Ні, це не нова сукня. Вона в мене вже дуже давно. Але не було приводу одягати її.

— Радий, що я ним став, — я поцілував її руку і ми поїхали в клуб.

Я зрозумів, що дуже голодний, але в нас в барі лише алкоголь. Тому змусив бармена замовити для нас страви з найближчого ресторану. Потім ми пройшли за один з закритих столиків і продовжили розмову там.

— Ну ти тут напевно на дуже хорошому рахунку, якщо бармен так легко погодився на твоє прохання.

— Так. Я…досить непогану суму колись тут залишив. Мене запамʼятали, — я коротко посміхнувся і почав їсти. Хоч і шлунок яскраво вказував на голод, апетиту в мене зовсім не було і шматок в горло навіть не ліз.

— Що з тобою, Захаре? Ти якийсь напружений з першої хвилини.

— Я…— я відклав прибори та стис переносицю, заплющивши очі, — я сьогодні бачив свою доньку.

— О…— вигукнула Меліса, — і як ти?

— Не знаю. Ніяк. Я бачив цю дитину. Говорив з нею. Але жодна ниточка моєї душі не сіпнулась. Так, ніби я на ляльку дивлюсь. Я не відчуваю, що вона моя. Не хочу відчувати. В моєму житті ніколи не було місця чи планів на дитину. Але в той же час… щось дуже гидке гризе мене десь між ребрами. І я не можу повністю взяти себе під контроль. Не виходить.

— Все буде добре, — Меліса поклала свою долоню на мою, проте я побачив, що вона трохи напружена.

— І я не хочу, щоб ця дитина зіпсувала наші з тобою стосунки. Мелісо, я зараз такий щасливий. Ти…ти просто ідеальна дівчина. Я вже не уявляю життя без тебе. Але розумію, що ти точно не маєш бажання няньчити чужу дитину. Я зараз просто у глухому куті…

Меліса задумалась і вже хотіла щось відповісти, але не встигла. Бо до нас ледь не бігом прийшов Євген. Я готовий був прибити його на місці, адже зараз він просто все зіпсує.

— Захаре Вікторовичу, вибачте…

— Чого тобі, Євгене? — я просичав крізь зуби, дивлячись, як Меліса сидить та нічого не розуміє.

— Я не хотів вас турбувати. Вибачте, — він звернувся до Меліси, а потім знов до мене, — але там, у підвалі. Ви мусите це бачити, зараз ви там дуже потрібні.

— Що вже таке!? — я різко підвівся і дівчина повторила за мною.

— Щось сталося? — вона схвильовано спитала.

Але Євгена ледь не трусило, то ж я швидко пішов за ним, а Меліса на своїх підборах побігла за мною, вхопивши за руку. Я зовсім не хотів, щоб вона все це там бачила. І таким чином я розкриваю себе. Але вже що сталося, те сталося. Тому я міцніше стис її долоню і ми спустились сходами.

— Ого! — вражено викрикнула Меліса, коли почала оглядатись навколо. Людей було купа і грала гучна музика.

Я хотів покликати Євгена, щоб він мені бояснив, що ж відбувається. Але це виявилось непотрібно. Бо мій погляд зачепився за ринг. Я підвів Мелісу до свого помічника і наказав слідкувати за нею. А сам швидким розлюченим кроком йшов досередини приміщення. Тут всі чудово знали мене, тому давали дорогу відразу. Я швидко піднявся сходами на ринг і вхопив за плече того ідіота.

— Єгоре! Що ти витворяєш!? — кричав я, щоб він почув мене.

— Я ж казав тобі, що зроблю це! З тобою чи без тебе! — він був спокійний, але впевнений.

— І тому ти зареєструвався тут під чужим імʼям!? Я лише вранці переглядав затверджені списки. Тебе там не було!

— Я знаю, довелося схитрити. Бо ти просто неможливий! Мені це потрібно! Потрібні гроші, я вже казав!

— То ти за гроші готовий вмерти!?

— Не хвилюйся за мене, — Єгор посміхнувся кутиком губ, — не помру. — Друг одягнув на зуби капу та почав розминатися. Я покосився вбік і побачив, що на рингу вже зʼявився суддя. Я швидко спустився вниз та ще раз глянув на Єгора. Спиною пройшов мороз, адже я чудово знаю, що зараз буде відбуватися.