Стейсі Браун - Невипадково, Стейсі Браун

Він усміхнувся й вийшов з кімнати. Мені стало вкрай цікаво що відбувається. Судячи з голосу Лейер був дуже обурений, але я не могла розібрати жодного слова. Це було досить дивно, бо раніше я знала його як спокійну й врівноважену особу. А тут з ним щось не те.

Журналістська допитливість не дозволила мені спокійно всидіти на дивані. Обернувшись навколо, я переконалась, що поруч нікого немає. Обережно наблизилась й попрямувала сходами вгору. Навпроти сходів були двері з яких лунали голоси. Й хоч двері були зачинені, я добре чула сварку двох чоловіків, коли наблизилась ближче:

- … Ти хоч розумієш на яку небезпеку наражаєш її? – роздратовано промовляв Лейер.

- Крістофер, якщо ти не хотів наражати її на небезпеку, не треба було її шукати, - я впізнала голос Беннета, але вперше чула його таким серйозним і навіть гнівним.

- Це інше…

- Не інше. – голос Беннета став більш розсудливим, - або ми просто чекаємо осторонь поки щось трапиться, або захищаємо її, якщо знадобиться. Я обираю друге. Я обіцяю, що подбаю про неї.

Крістофер тихо зітхає, і в якийсь момент я думаю, що розмова завершена і зараз хтось вийде через ці двері. Та потім знов чую його голос, але більш врівноважений:

- Ти знаєш, я нікому не довіряю так як тобі. Беннет, ти мені як син, тому я прошу тебе, оберігай її.

- Я захищу її навіть ціною свого життя… - слова Беннета викликають мороз по шкірі, і я не можу зрозуміти про що або про кого мова.

Повільні кроки внизу привертають мою увагу і я відскакую від дверей. Починаю тихенько спускатись й натрапляю на питальний погляд Джозефа, що стоїть внизу сходів.

- Ваша вода, місс, - протягує келих, коли спускаюсь.

Я беру його й починаю виправдовуватись, відчуваючи на собі прискіпливий погляд дворецького, який звичайно здогадався чому я піднялась сходами.

- Вибачте, я шукала туалет, - намагаюсь демонструвати наївність.

- Він на першому поверсі, он ті двері, - він показує на двері в протилежній стороні від того місця, де була я.

- Дякую. – промовляю й більше нічого не додаю, бо бачу, що Джозеф не повірив в мою брехню.

- Мабуть, я все ж таки, повідомлю містера Лейера, що ви вже прибули.

Він попрямував сходами вгору, залишивши знов мене одну. Я присіла на диван й зробила ковток прохолодної води. В голові прокручувала слова, що підслухала й намагалась зрозуміти про кого вони розмовляли. Пазл в голові ніяк не сходився. Схоже, Сем була права і Лейер дійсно пов’язаний з мафією чи задіяний в якось небезпечному бізнесі. І Беннета туди втягнув. До того ж в серце вкололи ревнощі від останньої фрази Беннета. За кого ж він готовий віддати своє життя?

Любі читачі! Маю для Вас гарні новини - з сьогоднішнього дня книга буде публікуватись щоденно. Якщо ця ідея Вам до вподоби - прошу підтримати книгу вподобайками❤️