Вікторія Вашингтон - Факультатив твоїх почуттів, Вікторія Вашингтон

 Тато мовчки спостерігає за тим, що відбувається, але посмішка на його губах змушує повірити в те, що вони не в курсі всього, що тут сталося кілька хвилин тому.

— Совість? — у неї виходить спантеличити мене. — З чого раптом?

— Протримала бідного хлопця до першої години ночі у своїй кімнаті й навіть не нагодувала! Ілона! Хіба так я тебе виховувала?

 Щоки червоніють ще більше, ніж раніше. Нерозумно було вважати, що вони не здогадалися, звісно. Спеціально, виходить, чекали?

— Так-так, — підтверджує мама мої думки і свердлить своїм хитрим поглядом. — Потрібно хоча б кросівки і куртку ховати, якщо хочеш залишити непоміченим нічного гостя.

 Нерозумно! Як же нерозумно я спалилася! Можна ж одразу було зрозуміти, що вони звернули увагу на чужі речі в передпокої. Даремно тільки влаштовували цей концерт вищої майстерності конспірації.

 Чи, все-таки, не даремно?

 Зрадницький рум'янець знову спалахує від спогадів, що нагрянули.

— Ти не так зрозуміла, — починаю говорити, і мнуся на одному місці.

— Слухаю, — мама згідно киває головою.

— Ми прийшли, щоб зайнятися проєктом і занадто захопилися, — лише вимовивши вголос подібне, розумію, що підібрала не зовсім правильні слова.

 У тата, наприклад, очі трохи на лоб поповзли.

— Розговорилися в сенсі, — моментально вигукую я. — Навіть не думали, що вже так пізно.

— Добре, Ілоно, — заявляє матір. — Я тобі вірю. Ти раніше не була помічена у брехні. Та й Рома твій нам сподобався.

 Хочу обуритися і сказати, що він зовсім не мій.

— Тільки наступного разу будь добра — нагодуй людину. Якій, до того ж, доводиться твої проєкти терпіти!

 Я розпливаюся в теплій усмішці.

Усе-таки немає нічого крутішого, ніж мати довірливі стосунки з батьками.

— На добраніч, донечко, — вимовляє тато, перш ніж за ними зачиняються двері спальні.

 Звідти одразу долинають жваві розмови. По-любому обговорюють ситуацію, що склалася.

 Одразу йду під холодний душ, щоб змити це почервоніння зі свого обличчя. Нічого не допомагає. Та ще знову й знову відтворюю в пам'яті нашу близькість із Ромою та дотик його губ.

 Уже опинившись у кімнаті, беру до рук телефон і знаходжу повідомлення від мами.

 "Розкажеш завтра, чому ти була схожа на перестиглий помідор"

 От же чорт!

 Таки щось вона запідозрила і тепер хоче подробиць.

 Як я зможу збрехати, коли при одній думці про Рому знову починаю палати?

 Хто б знав, що незначний дотик губ до щоки може викликати такі сильні емоції?

 Заношу палець над нашим із Баріновим листуванням. Він завжди цікавиться, чи нормально я дісталася, навіть коли сам проводжає до під'їзду. Чи варто мені зробити так само?

 З одного боку — безумовно так, немає жодних сумнівів. Але, чорт забирай, наше сьогоднішнє прощання залишило купу запитань.

 Що означав його порив? Просто захотів і зробив, не надавши жодного значення?  Або ж помітив мою дивну поведінку і вирішив перевірити свої здогадки? Від останнього припущення по тілу проходить холодок.

 "Ти вже вдома?" — усе-таки заношу пальці над клавіатурою й одразу відправляю повідомлення.

 Які б на даний момент думки не відвідували мою голову, буде правильно написати й дізнатися, чи все в нього добре.

 "Я вже думав, що й не напишеш..." — приходить майже одразу.

 "Так, удома, все чудово. Дякую за занепокоєння" — отримую друге повідомлення навздогін.

 "Сьогодні не зідзвонимося. Нас розсекретили, тому одразу лягаю спати, щоб не викликати зайвих підозр нічними телефонними дзвінками" — виправдовуюся і нахабно брешу.

Насправді, розмова по відеозв'язку зараз не піде на користь — палаючі щоки говорять самі за себе.

 "Адже це очевидно, Ілоно;)"

 "Що ти маєш на увазі?" — перепитую і одразу перечитую попередні повідомлення, бо й справді не розумію.

 "У передпокої були мої кросівки та куртка. Твої батьки не могли не звернути на це увагу. Звісно, якщо ти не водиш інших хлопців до себе в кімнату на постійній основі"

 "Не переживай! Поки що я тільки тебе катую голодом до першої години ночі та примушую робити спільні проєкти" — з усмішкою запевняю його.

 "Поки що?" — моментально приходить відповідь, але нічого пояснюю.

 Хапаюся поглядом знову за його попереднє повідомлення.

 "Тобто, ти одразу зрозумів, що батьки в курсі, що в моїй кімнаті перебуває хлопець?"

 Мене ошелешує цей здогад.

 "Звичайно ж, одразу" — правдиво заявляє він.

 "Але ж ти намагався не шуміти й тихо виходити з моєї кімнати!" — обурююся в листуванні.

 Шкода, що не можна надіслати такого листа, як у Гаррі Поттері. Тоді б Барінов точно дізнався рівень мого обурення і обурення.

 "Доклав усіх зусиль, щоб зберегти твій спокій"

 От же гад!

 Виходить ця близькість і поцілунок... Адже він і так знав, що батьки в курсі його присутності і цілком міг обійтися без цього?

 "На добраніч!" — відповідаю йому і вимикаю свій телефон.

 Усередині вихор незрозумілих почуттів.

 Розберуся з ним, але спочатку потрібно добре виспатися.