Мурасакі Сікібу - Повість про Ґендзі. Книга 2, Мурасакі Сікібу

У розкішному верхньому вбранні, з-під якого визирало нижнє вербового кольору, в шароварах із зеленувато-сірого шовку, Хіґекуро мав надзвичайно поважний вигляд, і, див­лячись на нього, служниці думали: «Ну чим же він їй не пара?» Однак почута прикра новина не обіцяла Тамакадзурі нічого доброго. Тож коли він ішов, вона навіть не провела його поглядом.

По дорозі до принца, якому він мав намір поскаржитися, Хіґекуро заїхав додому. Його зустріла служниця Моку, яка докладно розповіла йому, як усе сталося. Слухаючи її, Хіґекуро тримався мужньо, але, почувши, як опиралася переїзду дочка, заплакав. Боляче було дивитися на нього!

«А хіба не я, як ніхто інший у світі, дивився крізь пальці на її численні хворобливі вчинки? — нарікав він. — Але вона не зуміла оцінити моєї багаторічної відданості. Хіба самозакохана людина могла б досі жити з нею? Ну що ж, мені все одно, адже їй, хворій, уже ніщо не допоможе. Але що збирається робити принц з дітьми?»

Хіґекуро, уважно прочитавши вірш, написаний невмілим дитячим почерком дочки і прикріплений до кипарисового стовпа, був настільки зворушений її відчаєм, що по дорозі до принца раз у раз витирав сльози. Однак зустрітися з дружиною йому не вдалося. «Навіщо вам зустрічатися з Удайсьо? — сказав дочці принц. — Адже ми переконалися, що він, як людина, що готова схилятися перед сильними нашого світу, не вперше вас зраджує. Уже давно ходить чутка, що він до нестями захоплений цією особою. Тож хіба тепер лишається надія, що коли-небудь він одумається? Крім того, можна не сумніватися, що в його очах ви залишитеся несповна розуму, навіть якщо повернетеся до нього». У цих його словах таки була частка правди.

«Я вважаю вашу поведінку геть нерозсудливою, — передав Хіґекуро дружині. — На превеликий свій жаль, я вчинив необачно, повіривши, що ви не покинете дітей. А тепер мені здається, що ви могли б спокійно перетерпіти, не вдаючись до рішучих кроків, поки моєї вини не визнає увесь світ». Хіґекуро попросив, щоб йому дозволили побачитися хоча б з дочкою, але дістав відмову.

Старший син Хіґекуро прислужував у палаці. Цього привабливого десятирічного хлопчик всі хвалили, дарма що особливою красою він не вирізнявся, але був вельми тямущим і починав проникати в душу речей. Молодшому синові нещодавно виповнилося вісім. Він, чарівна дитина, був дуже схожий на сестру. «Тепер ти нагадуватимеш мені про твою милу сестричку», — сказав Хіґекуро крізь сльози, погладжуючи його по голові.

Хіґекуро попросив зустрічі з принцом, але той передав, що застудився і мусить лікуватися. Після такої відмови Хіґекуро не залишалося нічого іншого, як поїхати, прихопивши з собою синів, з якими він ласкаво розмовляв у дорозі. Не в змозі взяти їх з собою на Шосту лінію, він завіз їх додому.

«Побудьте вдома, я скоро повернуся, бо мені буде приємно побачитися з вами», — сказав він. Хоча засмучені обличчя синів, які дивилися йому вслід, тяжким тягарем лягли йому на душу, але краса Тамакадзури, яка здавалася йому особливо яскравою в порівнянні з виснаженим обличчям своєї дружини, зовсім заспокоїла його.

Після того випадку Хіґекуро геть-чисто перестав спілкуватися зі своєю головною дружиною, посилаючись на останній нелюб’язний прийом у домі її батька, але той таку його поведінку вкрай осуджував.

Чутка про ці події дійшла до Мурасакі в садибі на Шостій лінії. «Як прикро, що й на нас перекинулися докори», — засмутилася вона. «О, як усе це складно! — погодився Ґендзі. — Хоча я сам не можу втручатися в долю цієї особи, вийшло так, що саме через неї Імператор мною незадоволений. Кажуть, що і принц Хьобукьо на мене ображений. Та оскільки принц — людина розсудлива, то, взнавши усю правду, сподіваюсь, перестане сердитися. На жаль, у стосунках між людьми завжди так буває — навіть те, що начебто приховане від чужих очей, неминуче випливе назовні. Тож, гадаю, в цій прикрій історії немає нашої провини.

Через усі ці неприємності Тамакадзура почувалася ще більш пригніченою. А тому з жалю до неї Хіґекуро, згадавши, що він сам зашкодив її переходу на службу в палац, як було домовлено, і тим самим справив неприємне враження як на Імператора, так і на міністрів та, врахувавши, що в світі є ще й інші чоловіки, пов’язані подружньою обітницею з придворними дамами, погодився на початку нового року відпустити її туди.

Оскільки того року намічалася Пісенна хода чоловіків, то церемонія переїзду Тамакадзури в палац набрала небаченого розмаху і пишності. Зрештою, інакше й бути не могло, бо, крім обох міністрів, у Тамакадзури, що прибула на посаду Найсі-но камі, був тепер ще один вельми впливовий покровитель — Хіґекуро, та й Юґірі не оминав її своїми турботами. Скориставшись нагодою, в палац приїхали її рідні брати, думаючи лише про те, як би їй прислужитися і щоб церемонія пройшла на високому рівні.

Тамакадзурі відвели покої в східній частині палацу Сьокьоден, західну частину якого займала дочка принца Сікібукьо зі званням ньоґо. Їхні покої відділялися один від одного коридором, але серця розділяла непереборна перепона. У ті часи в жіночих покоях палацу витав особливо сильний дух суперництва, і всюди панувала вишукана розкіш. Серед найвищих прислужниць майже не було кої[223] з родин низького походження. Крім Імператриці-дружини, ньоґо Кокіден, дочки принца Сікібукьо і дочки Лівого міністра, також зі званням ньоґо, Імператорові прислужували ще дві дами — дочка Цюнагона і дочка Сайсьо.

На день Пісенної ходи чоловіків приїхала їхня рідня, щоб помилуватися рідкісним і багатолюдним видовищем. З цієї нагоди всі жінки причепурилися якнайгарніше, але найбільше впадали в очі яскраві краї їхніх рукавів, що визирали з-поза завіс. Ньоґо Сьокьоден, мати принца-спадкоємця, також одягнена з тонким смаком, подбала про те, щоб принц, попри малий вік, мав достойний вигляд. Учасники ходи обій­шли покої Імператора, Імператриці-дружини Акіконому, потім відвідали палац Судзаку, а коли зовсім стемніло, повернулися назад, передумавши через пізню годину заходити на Шосту лінію. Коли ж вони обходили Весняні покої принца-спадкоємця, настав прекрасний ранок. І тоді захмелілі придворні заспівали пісню «Бамбукова річка», а сини міністра Двору, четверо чи п’ятеро, що виділялися серед інших осіб красою і чудовими голосами, підхопили її, надавши цій сцені особливої привабливості. Надзвичайно чарівним був і восьмий син міністра Двору від головної дружини, його улюбленець. Тамакадзура очей не могла відірвати від нього, коли він стояв поруч зі старшим сином Хіґекуро, бо вже знала, що він — її молодший брат. Жінки з її покоїв перевершували благородством навіть прислужниць Імператора з давніх часів. Їхній одяг, що визирав з-поза завіс, мав кінці рукавів однакового, надзвичайно яскравого кольору і модного фасону. Тож, звісно, і сама Тамакадзура, і її помічниці, перебуваючи в піднесеному настрої, подумки мріяли якомога довше залишатися в палаці. Учасники ходи отримали майже однакові подарунки, але головні прикраси з шовкової вати від Тамакадзури вражали особливою вишуканістю. Частування за традиційними правилами відбувалося в надзвичайно веселій та святковій атмосфері, яка всім підняла настрій. Готувалося все зусиллями помічниць Тамакадзури під