Майкл Крайтон - Загублений світ

могла ясно бачити скелі, що височіли над морем. Вони були з червонувато-сірої вулканічної породи, дуже прямовисні.

— У Танзанії,— сказав Доджсон. — То ви керуєте великою дослідницькою групою?

— Ні. Я працюю сама.

— Без студентів? — сказав він.

— Боюся, що так. Просто моя робота не дуже приваблива. Великі саванні хижаки в Африці — це здебільшого нічні тварини. Тож мої дослідження проводяться в основному вночі.

— Важкувато, мабуть, Вашому чоловікові.

— О, я незаміжня, — вона злегка знизала плечима.

— Я здивований, — сказав він, — така гарна жінка, як Ви…

— В мене ніколи не було на це часу, — швидко відповіла вона. І, щоб змінити тему, додала: — Де ви збираєтеся причалити на цьому острові?

Доджсон повернувся, щоб подивитися. Тепер вони були досить близько до острова, щоб побачити, як високі білі хвилі розбиваються об підніжжя скель. Вони були лише в одній або двох милях.

— Це незвичайний острів, — сказав Доджсон. — Весь регіон Центральної Америки вулканічний. Між Мексикою та Колумбією знаходиться близько тридцяти діючих вулканів. Всі ці прибережні острови були свого часу діючими вулканами, — частиною центрального ланцюга. Але, на відміну від материка, острови зараз перебувають у стані спокою. Вивержень не було вже близько тисячі років.

— Тож ми зараз бачимо зовнішній бік кратера?

— Саме так. Скелі є результатом ерозії від опадів, але море розмиває і їхню основу. Ці пласкі ділянки на скелі, які ви бачите, — це місця, де океан підмив основу і величезні шматки скелі просто розвалилися і впали в море. Це все м’які вулканічні породи.

— Тож ви станете…

— Є кілька місць з вітряного боку, де океан вирізав печери в скелях. І в двох із цих місць печери стикаються з річками, що витікають з острова. Тож вони прохідні.— Він показав уперед. — Он там, бачите, одна з таких печер.

Сара Гардінг побачила темний отвір неправильної форми, вирізаний у підніжжі скелі. Навколо нього розбивалися хвилі, шлейфи білої піни піднімалися у повітря на п’ятдесят футів.

— Ви збираєтеся завести човен у цю печеру?

— Якщо протримається нормальна погода, то так. — Доджсон відвернувся. — Не хвилюйтеся, все не так страшно, як здається на перший погляд. Хай там як, ви говорили про Африку. Коли ви звідти поїхали?

— Відразу ж, як мені зателефонував Док Торн. Він сказав, що збирається їхати з Іяном, щоб урятувати Ричарда, і запитав, чи хочу я приїхати.

— І що ви сказали?

— Сказала, що подумаю.

Доджсон насупився.

— Ви не сказали йому, що приїжджаєте?

— Ні, тому що не була впевнена, що цього хочу. Я маю на увазі, в мене справи, робота. Це довгий шлях.

— Для колишньої коханої,— співчутливо кивнув Доджсон.

Вона зітхнула.

— Так. Самі розумієте. Іян…

— Так, я знаю Іяна, — сказав Доджсон. — Ще той характер.

— Тільки так можна дати йому все зрозуміти, — мовила вона.

Запала незручна мовчанка. Доджсон відкашлявся.

— Ви мене збили з пантелику, — сказав він. — То ви комусь сказали, що сюди приїдете?

— Нікому, — відповіла вона. — Я просто стрибнула у перший літак і прилетіла.

— А як же ваш університет, колеги?

Вона знизала плечима.

— На це не було часу. І, як я вже сказала, я працюю сама. — Вона знову глянула на острів. Скелі височіли над судном. До острова залишалося усього кілька сотень ярдів. Тепер печера здавалася значно більшою, але хвилі розбивалися з обох боків. Вона похитала головою. — Дещо бурхливо.

— Не хвилюйтеся, — мовив Доджсон. — Бачите? Капітан вже готується до переходу. Ми будемо в повній безпеці, щойно пройдемо крізь печеру. А потім… Це має бути дуже захопливо.

Човен крутнувся і трохи занурився в море. Вона схопилася за поручні. Доджсон, який стояв поруч, посміхнувся.

— Розумієте, що я кажу? Захопливо, чи не так? — Він здавався якимось збудженим. Його тіло стало напруженим, він потер руки. — Не турбуйтеся, міс Гардінг, я не дозволю, щоб щось сталося…

Вона не знала, про що він говорить, але перш ніж встигла відповісти, ніс човна знову занурився у воду, здіймаючи бризки, і вона трохи спіткнулася. Доджсон швидко нагнувся — мабуть, щоб утримати її — але щось, здається, пішло не так і він упав їй під ноги, а потім піднявся — і ще одна хвиля перекотилася через них. Вона відчула, як повертається її тіло, скрикнула і схопилася за поручні. Але все відбувалося занадто швидко, світ навколо неї перевернувся і закрутився, вона вдарилася головою об поручні і перекинулася за борт. Перед її очима промайнув корпус човна з облупленою фарбою, потім зелений океан, її різко обпекло холодною водою і вона занурилася в темряву.

Долина

— Все йде надзвичайно добре, — мовив Левін, потираючи руки. — Мушу зазначити, набагато краще, ніж я очікував. Важко бути більш задоволеним.

Він стояв у схованці разом з Торном, Едді, Малкольмом та дітлахами, дивлячись униз. Усередині маленького спостережного будиночка кожен спітнів; полуденне повітря було нерухомим і задушливим. Трав’янистий луг навколо них спорожнів; більшість динозаврів пішли у затінок, під дерева.

Винятком було стадо апатозаврів, які вийшли з-під дерев, щоб іще раз напитися води. Величезні тварини скупчилися навколо води. У тому ж районі, але не так тісно, стояли паразауролофи з високими гребенями; ці дещо менші динозаври розмістилися неподалік від стада апатозаврів.

Торн витер піт з очей і запитав:

— А чому, власне, ти такий задоволений?

— Через те, що ми тут бачимо, — відповів Малкольм. Він глянув на годинник і щось занотував до записника. — Ми отримуємо дані, на які я сподівався. Це дуже цікаво.

Торн позіхнув. На нього напала сонливість через спеку.

— Що тут цікавого? Динозаври просто п’ють.

— Знову п’ють, — виправив його Левін. — Вдруге за годину. Опівдні. Таке споживання рідини вказує на певну стратегію терморегуляції, що її використовують ці великі істоти.

— Ти хочеш сказати, вони п’ють, щоб не перегрітися, — мовив Торн, який ніколи не любив наукового жаргону.

— Так. Саме це вони й роблять. Багато п’ють. Але, на мій погляд, їхнє повернення до річки може мати зовсім інше значення.

— Яке?

— Ну, ну, Доку, — сказав Левін, показуючи рукою. — Подивіться на стада. Подивіться, як вони розташовані в просторі. Ми бачимо те, що ніхто не бачив раніше, або навіть не підозрював щодо динозаврів. Ми бачимо ніщо інше, як міжвидовий симбіоз.

— Справді?

— Так, — відповів Левін. — Апатозаври і паразаври разом. Вчора я теж бачив їх разом. Закладаюся, що вони завжди разом, коли перебувають на відкритій рівнині. Безсумнівно, вам цікаво, чому.

— Авжеж, — сказав Торн.

— Причина в тому, — продовжував Левін, — що апатозаври дуже сильні, але в них слабкий зір, тоді як паразаври менші, але зір в них дуже гострий. Таким