Мілан Кундера - Вальс на прощання

class="p1">— Пане інспекторе, — палко встряг Бертлеф, — прошу вас звернути увагу на те, що сказав я у моїй заяві. Отут, у цій кімнаті, збув я із Руженою останню ніч її життя. Може, я й не пояснив вам основного. То була пречудова ніч, і Ружена була дуже щаслива. Цій скромній дівчині потрібно було тільки скинути той обруч, яким скувало її байдуже неприязне оточення, щоб стати променистою істотою, переповненою любов’ю, делікатністю і широчінню душі, істотою, про яку ніхто й не здогадувався. Кажу вам, минулої ночі я відчинив їй двері до іншого життя й лише вчора їй закортіло жити. Та потім хтось перейшов їй дорогу… — сказав Бертлеф замислено і тихо докинув: — У мене таке враження, що це втрутилося пекло.

— Кримінальна поліція не може змагатися з пекельними силами, — сказав інспектор.

Бертлеф не підтримав його іронії.

— Версія про самогубство не має жодного сенсу, зрозумійте це нарешті, присягаюся вам! Неможливо, щоб вона заподіяла собі смерті саме тоді, коли їй закортіло жити! Кажу вам, я не вважаю можливим обвинувачувати її в самогубстві.

— Любий пане, — сказав інспектор, — ніхто не обвинувачує її в самогубстві, бо самогубство не злочин. Самогубство не належить до царини правосуддя. Це не наше діло.

— Так, — сказав Бертлеф, — самогубство для вас не провина, тому що для вас життя не має цінності. Але я, пане інспекторе, не знаю більшого гріха. Самогубство ще гірше, ніж убивство. Можна забити людину з помсти чи із захланності, але навіть захланність є виворотним боком любові до життя. А звести себе зі світу — це жбурнути своє життя під ноги Богові, мов непотріб. Накласти на себе руки — це плюнути в обличчя Творцеві. Кажу вам, я зроблю все, щоб довести, що ця дівчина не винна. Якщо ви стверджуєте, що вона збавила собі віку, то поясніть чому? Який мотив пощастило вам виявити?

— Мотиви самогубства завжди загадкові, — сказав інспектор. — Та й пошук цих мотивів не належить до моєї компетенції. Не гнівайтеся на мене за те, що дію в межах моїх обов’язків. Їх достатньо, і я насилу встигаю їх виконувати. Справу ще не закрито, проте вже наперед можу сказати, що не бачу тут ніякого вбивства.

— Я в захваті, — гірко сказав Бертлеф, — у захваті від того, як легко ви підвели риску під людською смертю.

Ольга помітила, що інспектор аж почервонів. Та відразу ж опанував себе і, помовчавши трохи, майже люб’язно сказав:

— Гаразд, я погоджуюся з вашою версією, тобто з тим, що це було убивство. Подумаймо над тим, як могли його скоїти. В її сумочці ми знайшли тюбик із заспокійливими ліками. Можна припустити, що медсестра хотіла вжити пігулку, щоб заспокоїтися, але хтось перед тим укинув у той тюбик іншу таблетку, що зовні скидалася на ліки, але була отрутою.

— Гадаєте, Ружена взяла отруту з тюбика з ліками? — запитав Шкрета.

— Звісно, вона могла узяти отруту, яку поклала в сумочці у спеціальному місці, не в тюбик. Так могло бути у разі самогубства. Та якщо розглядати версію убивства, то треба припустити, що хтось підклав у тюбик із ліками отруту, яку можна було переплутати з її пігулками. Це єдина можливість.

— Перепрошую, що перебиваю, — сказав Шкрета, — проте дуже непросто виготовити таку пігулку з алкалоїдом. Для цього треба мати доступ до фармацевтичної лабораторії, а такого доступу в цьому містечку нема.

— Ви хочете сказати, що можливість виготовити таку таблетку цілком виключається?

— Не виключається, але зробити це майже неможливо.

— Мені достатньо знати, що така можливість існує, — сказав інспектор. — Тепер треба подумати над тим, хто був зацікавлений у смерті цієї дівчини. Вона була небагата, тож фінансовий мотив відпадає. Можна вилучити також політичні мотиви чи шпигунство. Отож залишаються тільки особисті мотиви. Кого можна підозрювати? Передовсім це Руженин коханець, який страшенно сварився з нею, причому якраз перед її смертю. Гадаєте, це він підклав їй отруту?

Ніхто не відповів на те запитання, й інспектор провадив:

— Не думаю, що це він. Цей юнак любив Ружену. Він хотів з нею побратися. Вона була вагітна від нього, тож навіть якщо дитина була й від іншого чоловіка, ми беремо до уваги лише те, що він певен був, що вона вагітна від нього. Дізнавшись, що вона хоче позбутися дитини, хлопець поринув у відчай. Але потрібно зрозуміти, й це дуже важливо, що Ружена щойно повернулася з засідання комісії з абортів, а не зробила аборт! Для нашого нещасливця ще не все було втрачене! Дитина ще була жива, і хлопчина ладен був зробити все, щоб її зберегти. Безглуздо припускати, що він міг дати їй отруту тієї миті, коли понад усе прагнув жити з нею і мати від неї дитину. Та й пан лікар пояснив нам, що не кожен може роздобути пігулку, яка має вигляд типових ліків. Де цей простий юнак, що не має ніяких зв’язків, міг узяти її? Можете мені це пояснити?

Інспектор глянув на Бертлефа, і той стенув плечима.

— Перейдімо до інших підозрюваних. Сурмач зі столиці. Він запізнався з небіжчицею в цьому містечку, і ми не знаємо, як далеко зайшов їхній зв’язок. Принаймні вони були настільки близькі, що вона попросила його видати себе за батька і прийти разом з нею на засідання комісії з переривання вагітності. Чому вона попросила його, а не когось із місцевих чоловіків? Неважко вгадати. Будь-який одружений чоловік у цьому містечку побоявся б погодитися на це, бо заробив би добрячої бубни від своєї жінки, якби все воно відкрилося. Таку послугу міг надати Ружені лише чоловік, що був не з місцевого люду. Ще й надто, чутки про те, що вона завагітніла від славетного музики, тільки полестили б їй, а сурмачеві вони не зашкодили б. Тож ми можемо цілком припустити, що пан Кліма з легкою душею взявся допомогти їй. То був у нього мотив, щоб отруїти ту сердешну медсестру? Дуже малоймовірно, як пояснив нам пан лікар, що Кліма був батьком тієї дитини. Та ми можемо припустити і таке. Припустимо, що батьком був таки пан Кліма і що це було йому неприємно. То як пояснити, чому він отруїв медсестру, коли вона погодилася на аборт і їй офіційно дозволили це? Чи, може, пане Бертлеф, ми таки повинні вважати пана Кліму вбивцею?

— Ви не розумієте мене, — спокійно відказав Бертлеф. — Я нікого не хочу посилати на електричний стілець. Я хочу тільки виправдати Ружену. Адже самогубство — це найтяжчий гріх. Потаємну цінність має навіть життя в муках. Та й життя