Вільям Пол Янг - Хижа

перейти від закону до благодаті. Чи можу я проілюструвати це складним прикладом?

— Звісно, — погодився Мак, — уважно тебе слухаю.

Ісус посміхнувся, і Мак на нього насупився. Коли він знову глянув на Сарайю, ледь помітна тінь посмішки також промайнула її обличчям, і вона сказала:

— Хочеш, будемо вживати твої слова: відповідальність та очікування? Ще до того, як ці слова стали іменниками, вони були моїми, тобто словами на позначення руху й досвіду. Вони вказували на можливість відповідати й очікувати. Мої слова — це життя, динаміка й можливості. Твої — смерть, закон, острах і осуд. Саме тому в Святому Письмі ти не знайдеш слова відповідальність.

— Та невже? — скривився Мак, починаючи розуміти, до чого хилить Сарайю. — А ми, здається, частенько вживаємо це слово.

— Релігія використовує закон, аби надати собі ваги й контролювати людей, які їй конче потрібні для виживання. Я дав вам можливість обирати. Кожна мить вашого життя тому й унікальна, що ви вільні обирати, любити вам чи ні, служити чи ні. Оскільки силу обирати даю вам я, мені необхідно перебувати у вас. Якби я просто окреслила коло вашої відповідальності, то не було б потреби бути з вами. Ішлося б про завдання, обов’язки й, як наслідок, неминучі помилки.

— Он як! — вигукнув Мак без особливого натхнення.

— Якщо поглянути на дружбу, то можна побачити, як вилучення елементу життя з іменника може разюче вплинути на стосунки. Наша з тобою дружба, Маку, містить певні сподівання щодо стосунків між нами. Коли когось із нас немає поруч, ми з нетерпінням сподіваємося на зустріч, спільні розмови й жарти. Таке сподівання не має чіткого визначення. Воно живе й динамічне, а все, що випливає з наших стосунків, — неповторний дар, який є тільки у нас. Однак, що станеться, коли замінити «сподівання» на «очікування», явні чи приховані? До наших взаємин увійде закон, що, власне кажучи, й сталося. Тепер ти змушений поводитися так, щоб відповідати моїм очікуванням. Жива дружба швидко перетворилася на мертвеччину, побудовану на правилах і вимогах. Ідеться вже не про тебе й мене, а про те, якими друзями ми повинні бути, тобто про обов’язки справжніх друзів.

— Або, — підхопив Мак, — про обов’язки чоловіка, батька, підлеглого тощо. Я зрозумів. Гадаю, краще жити в сподіванні.

— Саме так я й живу, — задумливо мовила Сарайю.

— Але, — заперечив Мак, — хіба без очікувань і обов’язків усе не розвалиться?

— Лише якщо ти житимеш поза мною й під законом цього світу. Відповідальність і очікування лежать в основі сорому й осуду. Вони створюють сприятливі умови для гри як засобу самовизначення й самооцінки. Ти ж сам чудово розумієш, що означає не відповідати чиїмось очікуванням.

— Господи, ще й як знаю, — пробурмотів Мак. — Нічого доброго в цьому немає, — він замислився на мить, в голові промайнула нова думка: — Ви хочете сказати, що нічого від мене не очікуєте?

Тепер відповіла Тато.

— Любий, я ніколи не покладала особливих очікувань на тебе чи на когось іншого, якщо говорити про спробу контролювати поведінку з метою досягнення бажаного результату, не відаючи про майбутнє. Адже люди намагаються контролювати поведінку переважно за допомогою очікувань. Я все про тебе знаю. Навіщо мені мати якісь очікування, окрім того, що в мене вже є? Це було б нерозумно. Ти мене ніколи не розчаровуєш тільки тому, що стосовно тебе в мене немає жодних очікувань.

— Що? Я ніколи вас не розчаровував? — Мак щосили намагався осмислити почуте.

— Ніколи! — твердо заявила Тато. — Насправді я завжди сподіваюсь на щось реальне від наших стосунків, тому я уповноважила тебе самого реагувати на будь-яку ситуацію чи обставину в житті. Наскільки ти покладаєшся на очікування й обов’язки, рівно настільки ти не знаєш мене й не довіряєш мені.

— І, — втрутився Ісус, — настільки ти живеш у страху.

— Але, — Мака це не переконало, — хіба ви не чекаєте від нас певних пріоритетів? Наприклад, на першому місці – Бог, а все інше — потім.

— Щодо життя відповідно до пріоритетів, — пояснила Сарайю, — то проблема полягає в ієрархії, про яку ми вже з тобою говорили. Якщо Бог буде на вершині піраміди, хто визначатиме межу цієї вершини? Скільки часу ти зможеш присвятити мені перед тим, як зайнятися речами, які насправді тебе цікавлять більше?

Тато знову не дала закінчити:

— Розумієш, Маккензі, я не хочу бути частиною тебе. Навіть якби ти зміг виділити мені найбільшу частину свого життя, що, власне кажучи, ти не можеш зробити, це не те, чого я прагну. Я хочу, щоб ти належав мені увесь, кожна частинка тебе й твого часу.

Ісус продовжив думку:

— Маку, я не хочу бути першим у списку твоїх цінностей. Я хочу бути в центрі всього. Коли я в тобі, ми разом зможемо подолати все, хай би що сталося. Моя мета — бути не на вершині піраміди, а у центрі щоденного руху, коли все у твоєму житті — друзі, сім’я, робота, думки, вчинки — залежить від мене, вільно пересуваючись за порухом вітру вперед і назад, всередину й назовні в захоплюючому танці буття.

— А я, — підсумувала Сарайю, усміхнувшись і вклонившись, — це вітер.

Поки Мак збирався з думками, панувала тиша. Він міцно тримався за край столу обома руками, наче намагався посеред шаленого буревію думок і образів зачепитися за щось матеріальне.

— Добре, досить уже, — заявила Тато, підводячись. — Час веселитися! Ви йдіть, а я сховаю їжу, щоб не зіпсувалася. Посуд приберу потім.

— А як щодо молитви? — запитав Мак.

— У нас немає ритуалів, — сказала Тато, підхопивши кілька великих тарілок. — Ввечері ми займемося чимось цікавим. Тобі це обов’язково сподобається!

Коли Мак був уже готовий вирушити за Ісусом до дверей, він відчув, як хтось поклав руку йому на плече. Він обернувся і побачив Сарайю, яка пильно на нього дивилася.

— Маккензі, якщо не заперечуєш, я хотіла б тобі дещо подарувати на згадку про сьогоднішній вечір. Чи можу я торкнутися твоїх очей, щоб зцілити їх, хоча б сьогодні?

Мак дуже здивувався.

— Я ж, нібито, добре бачу?

— Насправді, — відповіла Сарайю, наче вибачаючись, — ти бачиш не надто багато, хоча й маєш гарний зір. Але я хочу, щоб сьогодні ввечері ти зміг побачити хоча б крихту того, що бачимо ми.

— Тоді немає питань, — погодився Мак. — Торкайся моїх очей або чого завгодно, якщо хочеш.

Коли Сарайю простягнула руки, Мак заплющив очі й нахилився. Її дотик нагадував кригу, проте був неочікувано приємним. Тіло легко затремтіло, але, коли він захотів торкнутися її рук, їх там уже не було. Він повільно розплющив очі.

2 Один із видів китайських пельменів.. — Прим. ред.

3 Африканська страва з кукурудзяного борошна. — Прим. ред.

4 Курка із соусом карі. — Прим. ред..

15. ФЕСТИВАЛЬ ДРУЗІВ

Ти можеш поцілувати свою сім’ю

та друзів на прощання й піти,

але водночас берегтимеш їх у своєму серці,

розумі, душі, оскільки не ти живеш у світі,

а світ живе в тобі.

Фредерік Бюхнер «Промовляючи правду»

Коли Мак