Лі Бардуго - Королівство шахраїв

місто? Це те, що мало зробити мене багатшим, ніж у найнестримніших мріях?

— Я нікого не викрадав. — Не зовсім щира правда, проте Каз збагнув, що Пер Гаскель не оцінить його майстерності.

— Тоді що, заради Ґхезена, відбувається? — несамовито прошипів старий, бризкаючи слиною. — Ти забрав мого найкращого павука, — сказав він, змахуючи в бік Інеж. — Мого найкращого стрільця, мою Серцетлумачницю, мого найсильнішого вибивайла...

— Маззен помер.

— Сучий сину, — вилаявся Гаскель. — Спершу Великий Болліґер, тепер Маззен. — Ти намагаєшся знищити всю мою банду?

— Ні, сер.

— Сер. Що ти надумав, хлопче?

— Ван Ек грає швидку партію, проте я досі на крок попереду.

— Звідси все видається інакшим.

— Добре, — погодився Каз. — Краще, щоб ніхто не бачив нашого наближення. Маззен був для мене неочікуваною втратою, але дайте мені ще кілька днів, і не лише закон буде на вашому боці, а ще й ваші скрині з грошима стануть такими важкими, що ви зможете наповнити золотом ванну та плавати в ньому.

Очі Гаскеля примружилися.

— Про яку суму йдеться?

«Ось воно, — подумав Каз, спостерігаючи за зеленим вогником у погляді старого, — важіль запрацював».

— Чотири мільйони крюґе.

Тепер Гаскель витріщив очі. Від пияцтва і важкого життя в Бочці їхні білки пожовкли.

— Ти намагаєшся мене заспокоїти?

— Я казав вам, що йдеться про велику здобич.

— Немає значення, наскільки високий стіс мідяків, якщо я опинюся у в’язниці. Мені не подобається, коли закон втручається в мої справи.

— Мені теж, сер. — Може, Гаскель і глузував з його манер, проте Бреккер знав, що старий упивається кожним знаком поваги, і хлопцева гордість могла із цим примиритися. Щойно Каз отримає власну частку Ван Екових грошей, він зможе керуватися іншими порядками чи знову заспокоїти марнославство Пера Гаскеля. — Я б не вплутував нас у це, якби не був переконаний, що ми не виберемося звідти чистенькими, як хлопчики-хористи, і багатими, як Святі. Усе, що мені потрібно, — ще трохи часу.

Каз не міг відігнати згадку про Джасперові торгування з батьком і думку, яка його не влаштовувала. Пер Гаскель ніколи не переймався ніким, крім себе й наступного келиха пива, проте він полюбляв вважати себе патріархом великої, схильної до злочинів родини. Каз визнавав, що відчуває до старого ніжність. Він дав йому місце, де можна було почати справи, і дах над головою, навіть якщо Казові самому довелося пересвідчитися, що той не протікає.

Стариган запхав великі пальці до кишень камізельки, театрально вдаючи, що розмірковує над Бреккеровою пропозицією, але Гаскелева жадібність була надійнішою за точно наведений годинник. Хлопець знав, що Пер уже замислився, як можна витратити грошенята.

— Гаразд, хлопче, — вирішив Гаскель. — Я дам тобі ще шматок мотузки, щоби ти зміг повіситися. Але варто мені дізнатися, що ти зі мною граєшся, ти про це пошкодуєш.

Каз змусив своє обличчя залишатися серйозним. Гаскелеві погрози були майже так само порожні, як вихваляння.

— Звісно, сер.

Старий фиркнув.

— Угода є угода, — промовив він. — І Мара залишається зі мною.

Каз відчув, як Інеж заклякла поруч із ним.

— Вона потрібна мені для роботи.

— Візьми Роедеса. Він достатньо спритний.

— Не для цього завдання.

Тепер Гаскель наїжачився і випнув груди, фальшивий сапфір у його затискачі для краватки зблиснув у тьмяному світлі.

— Ти розумієш, що задумав Пекка Роллінз? Він щойно відкрив нову гральну залу просто навпроти «Воронячого клубу». — Каз її вже бачив. «Каельський принц». Чергова коштовність Роллінзової імперії, грандіозний палац із тоталізатором, оздоблений кричущими зеленою й золотою барвами, наче якась сміховинна данина батьківщині Пекки Роллінза. — Він втручається в наші володіння, — додав Гаскель. — Мені потрібен павук, а вона — найкраща.

— Це може почекати.

— А я кажу, що не може. Піди до Ґеменсбанку, і ти побачиш угорі на угоді моє ім’я, а це означає, що я вирішую, куди їй іти.

— Зрозуміло, сер, — озвався Каз. — Щойно знайду Мару, я їй повідомлю.

— Вона ж ось... — Гаскель затнувся, щелепа здивовано відвисла. — Вона ж була ось тут!

Каз змусив себе втримати посмішку. Поки Пер Гаскель вихвалявся, Інеж просто розчинилася в затінку й тихенько вилізла на стіну. Старий обшукав увесь прохід і витріщився на дахи, проте Мара вже давно зникла.

— Ти повернеш її сюди, — роздратовано наказав Гаскель, — негайно.

Каз здвигнув плечима.

— Гадаєте, я можу видряпатися на ці стіни?

— Це моя банда, Бреккере. Дівчина тобі не належить.

— Вона нікому не належить, — погодився Каз, відчуваючи опік розгніваного білого полум’я. — Але ми всі досить скоро повернемося до Рейки. — Правду кажучи, Джаспер поїде з міста разом із батьком, Ніна вирушить до Равки, Інеж буде капітаном власного корабля, а Каз приготується назавжди відділитися від Пера Гаскеля. Але старий отримає свої крюґе, які його втішать.

— Маленький нахабний виродок, — проревів Гаскель.

— Маленький нахабний виродок, який збирається зробити вас одним із найбагатших босів Бочки.

— Геть із дороги, хлопче. Я запізнююся на гру.

— Сподіваюся, карти вже гарячі. — Каз відійшов убік. — Але, можливо, вам знадобиться це. — Він простягнув руку. На долоні, вбраній у рукавичку, лежало шість куль. — Ану буде бійка.

Гаскель витяг із кишені пістоль і рвучко відкинув барабан. Порожньо.

— Ти маленький... — Потім Гаскель розреготався якимось гавкітливим сміхом і забрав кулі з Казової руки, похитуючи головою. — У тобі тече кров самого диявола, хлопче. Іди за моїми грошима.

— І ще дечим, — пробурмотів Каз, торкнувшись пальцями капелюха й закульгавши провулком до гондоли.

Каз залишався напруженим, він трохи розслабився, лише коли човен вислизнув з території Бочки й опинився в тихіших водах, що межували з фінансовим районом. Тут вулиці були майже порожніми, а міська варта не такою численною. Коли гондола пропливала під мостом Ледбридж, Бреккер краєм ока помітив тінь, що відділилася від бильця. Наступної миті Інеж приєдналася до нього у вузькому човні.

Він відчував спокусу спрямувати човен назад до Чорного Серпанку. Цими днями Каз майже не спав, а його нога так і не одужала цілком після того, що сталося в Льодовому Дворі. Урешті-решт тіло відмовлялося виконувати накази.

Наче прочитавши його думки, озвалася Інеж.

— Я впораюся зі стеженням. Зустрінемося вже на