Леся Українка - Руфін і Прісцілла, Леся Українка

любити так, як брат сестру,

але тепер... ні, я не бачив зроду,

щоб де в якій родині браття й сестри

любилися так щиро й безроздільно,

як ми з тобою. Адже в нас у Римі

брати і сестри нарізно живуть!

Се ж тільки християни й християнки

на збори вкупі ходять, вкупі служать

святому богові і вкупі гинуть.

Але ж невірні, ті так не живуть.

Брат на війні, на оргії, на раді,

чи де там подобає чоловікам,

а дівчина-сестра у себе дома,

в тісному хатньому околі - що ж

єднає їх, крім голосу глухого

однакової крові? Кров так само

єднає й наречених, хоч не рідна,

але чогось вона бажає злитись

в один потік і б’ється в темних жилах

сліпою хвилею. Скажу по правді,

мені не раз було самому страшно

від того таємного хвилювання

моєї крові. Адже й ти боялась

чогось, було, за мене і за себе?

 

Дівчина

Так, правда... а чого? Сама не знаю,-

я ж вірила, що ти мене шануєш,

що ти мені не заподієш лиха.

 

Хлопець

Боялась ти, бо справді кров страшна,

мов хижий звір, їй вірити не можна…

Але тепер ти вір, не їй, а духу,

він переміг її.

 

Дівчина

Я вірю, вірю

твоїй душі, як богові святому!

Як сину божому!

 

Хлопець

Ми всі назвемось

синами божими, як тільки серце

в нас буде чисте,- сам Христос сказав!

А серце в мене мов огонь очистив

в той час, як я почув нову любов

і зрозумів її. Хоч я не можу

тобі її словами розказати,

але я думаю, що ти й без слів

її збагнеш, бо я так щиро прагну,

так велико жадаю, так бажаю,

щоб ти мене у всьому розуміла.

(Стискає її за обидві руки.)

 

Дівчина

(замираючим голосом)

Я розумію... Так... я розумію...

Моя душа зливається з твоєю

в один ноток... Промов мені тепер

слова святії!

 

Хлопець

(тихо й таємничо)

Kyrie eleison!

 

Дівчина

(голосніше, в екстазі)

Christe eleison!

 

Хлопець

(встає і підводить дівчину з лавки. Урочисто й містично)

Я тебе цілую

як наречену духа вже, не крові.

Заручини сі вічні перед богом,

до смерті і по смерті нерозривні.

(Цілує її в чоло, вона складає руки як на молитві.)

 

Дівчина

(ледве чутно)

Мене нема... я вся в тобі зникаю...

(Опускається, мов омліла, хлопець обережно садовить її на лаву і сам сідає, сперши її голову собі на плече.)

 

Прісцілла

(тихо Руфінові)

Яка свята любов!

 

Руфін

(так само до неї)

Як я їм заздрю!

 

Одчиняються двері з триклініума і смуга світла падає в садок. Дівчина очутилась і випросталась, мов збуджена тим світлом, хлопець устав.

 

Диякон

(вихиляється трохи з дверей)

Прісцілло, Фаустіне і Люцілло,

єпископ вас на збори допускає.

 

Прісцілла і молода пара йдуть у триклініум. Двері знов зачиняються. Руфін зостається сам у темному саду.

Стук у хвіртку.

 

 

Викреслено ряд сцен у дії IV, зокрема сцени в тюрмі. Так, після ремарки «Свояк, здвигнувши плечима, киває дружньо і таємничо Фортунатові і відходить» ішов текст:

 

 

Молодий диякон

(з одвідачів, гукає)

Пресвітер Теофіл!

 

Теофіл

(виходить з гурту до нього)

Я тута, сину.

Вітаються.

 

Молодий диякон

Ось я тобі приніс той родовід,

що з Сірії привіз наш брат Мелетій.

 

Теофіл

(бере від молодого диякона малий рукопис і переглядає його. Втішено.)

А, родовід походіння Христа!

Давно, давно його я доправляюсь...

(Переглядає далі, смутніє.)

От я колись читав у грецькім списку,

то наче щось виходило інакше...

(Показує пальцем місце в рукописі.)

Отут немов якісь інакші ймення.

 

Молодий диякон

Тут, чесний отче, певне, просторіше,

дрібніше списано...

 

Теофіл

А, так, так, так!

Ти маєш рацію! Спасибі, сину!

А все ж хотів би я їх порівняти.

(Відходить вкупі з молодим дияконом в глибину.)

 

Варро

(чоловік Валерії, виходить з юрби вкупі з жінкою, зустрівшися з нею десь у натовпі.)

Та заспокойся, люба, сам префект

мені казав, що ти живою вийдеш.

Руфінові раби заприсягли,

що ти була весь час в опочивальні

і збігла вниз, лиш як прийшли вігіли.

(Нишком.)

Се свідчення чимало коштувало,

та я готов віддати весь маєток,

аби свою маленьку врятувати.

 

Валерія

(тулячись до чоловіка)

Мій славний, добрий Варро!.. Ох якби ж то

вони жертов богам не вимагали...

 

Варро

(одводить її трохи набік)

Послухай, любонько, один учений

і мудрий брат казав мені таке:

не всі боги однаково погані.

 

Валерія

Як?

 

Варро

Слухай же! Наприклад, Аполлон,

се й є Христос в подобі грецькій тільки,

подоба римська буде Ескулап.

Коли сі образи так розуміти,

то вшанувати їх не гріх.

 

Валерія

(радісно і разом недовірливо)

Що кажеш?

Та як же се? Я щось не смію вірить...

 

Варро

Не став би я тебе уводить в гріх!

Я доведу тобі про се просторо,

як будеш ти на волі. Тут не місце,

Простацтво, бач, сього не зрозуміє.

 

Валерія

Сумно.

Ну, й вславлюся відступницею.

 

Варро

Ні!

Я старшині все поясню. Не бійся.

(Обіймає її.)

Так будь же розумницею, маленька,

ти ж горличка моя!

(Нишком.)

Слухняна будеш?