Фолько Квілічі - Пригоди на Шостому континенті, Фолько Квілічі

швидко і впевнено. Букер пірнає за черепахою і обома руками чіпляється за задню лапу.

Але черепаха велика, і одному Букерові не під силу витягти її на поверхню, навпаки, вона тягне людину за собою. Тоді Цекка, перепочивши хвильку на поверхні, поспішає на допомогу, хапає здобич за другу лапу, і вони вдвох тягнуть її з води, кидають через борт, везуть чим скоріше (бо вона може перевернути човен) до «Форміки» і талями піднімають на палубу.

Та для Цекки день ще не закінчився: море готує для нього нову захоплюючу пригоду.

АКУЛА І… ЗНОВУ ЦЕККА

Пірнувши під воду, Цекка приблизно через годину зустрічає Джорджо та Мазіно з кінокамерою. Мазіно просить товаришів покликати його, якщо вони побачать щось цікаве. Всі троє починають методичні розшуки, залишаючись у тій самій невеликій зоні спостереження.

Джорджо ретельно нишпорить у кожній щілинці. Щойно він бачив чудову рибу-метелика, вкриту жовтими та бузковими смугами. Це дуже рідкісний для Дахлаку екземпляр. Вона сховалася десь тут, під масивним навісом, утвореним мадрепорами.

Зазирнувши в досить великий грот, Джорджо відсахнувся, серце у нього завмерло. Замість двадцятисантиметрової рибки, тонкого ніжного кольору, він побачив величезну білувату тінь. Це — акула-годувальниця, вона займає майже увесь грот. Про цих акул кажуть, що вони зовсім мирні, але опинитися несподівано віч-на-віч з таким «мирним» створінням, яке своїм величезним тілом повністю займає грот, не дуже приємно.

Джорджо миттю виринає на поверхню й кличе Мазіно та Цекку. Цекка підпливає першим. Мазіно, навантажений важким «Аквафлексом», не може рухатись швидко. Він надів кисневий респіратор, а з цією штукою жартувати небезпечно — втома дорівнює самогубству. Джорджо, ледве діждавшись Цекку, показує йому місце, де сховалася акула, пірнає і знову наближається до грота.

Другий візит Джорджо акула сприймає вже не так спокійно. Побачивши знову чудернацьку людину-амфібію, акула вирішує тікати. Зненацька вона кидається вперед, піднявши цілу хмару дрібного піску — і грот порожній. Джорджо ухиляється від бою з акулою, але вона, про всяк випадок, б'є кілька разів своїм велетенським хвостом по воді. До речі, велетенський хвіст — характерна ознака годувальниці.

Один удар хвостом дістається Джорджо. Мундштук респіратора вилітає з рота, під маску набралося води. Добре, що хоч скло залишилося цілим. Потерпілий вибирається на поверхню. А Цекка в цей час відчайдушно переслідує акулу. Він женеться за нею, доки вона, вірна звичкам своєї породи, не ховається в іншому гроті, замість того, щоб тікати у відкрите море.

Через п'ять хвилин Мазіно, Джорджо та Цекка, погойдуючись на хвилях, проводять оперативну нараду. Грот з акулою під ними на глибині десяти метрів.

Нарешті план дій вироблено. Скориставшись тим, що акула обрала собі лігво з двома виходами — одним вузьким, другим широким — вирішили поставити біля першого Мазіно з кіноапаратом, а до другого підійде Цекка з рушницею і вистрілить.

Дальші події розгортаються точно за планом. «Годувальниця» дивиться в той бік, де повинен з'явитися Цекка, і не помічає Мазіно позаду в засідці. Потім спускається Цекка. Побачивши втретє людину-амфібію, акула негайно шарпається вбік, намагаючись втекти, але цього разу в руках людини рушниця, і вона виграє бій. Цекка майстерно заганяє гарпун просто в зябра акулі і, пересилюючи її скажений опір, тягне здобич на поверхню.

Риба в два рази більша за Цекку, вона з усієї сили б'є страшним хвостом, клацає щелепами, марно намагаючись ухопити того, хто поранив її, — але Цекка зовсім не боїться. Все. Кінець. Акула програла бій!

Два непевні силуети бовваніють у прозорій глибині — мисливця-переможця і подоланої акули. Їх зв'язує товста спіраль троса та невблаганно рівні лінії рушниці і гарпуна. Людина-амфібія піднімає свою здобич на поверхню.

У двох сутичках здобуто два мисливські трофеї, які посідають значне місце в спортивній історії нашої експедиції: акулу — найбільшу з усіх спійманих нами до сьогоднішнього дня, і черепаху, яка перевищує своїх родичів, бачених нами у водах Дахлаку принаймні в шість разів. Велетенський «щит», який збагатив наукову колекцію, викликає у Баск'єрі безмежну радість. До того ж кіногрупа «накрутила» дві цікаві, не позбавлені гумору сценки. І що найважливіше, сьогодні ми наочно переконалися в тому, що всі три групи, виконуючи свої специфічні завдання, можуть об'єднатися для спільних дій.

Мілина Муджунія

Мілина викликає сумні думки. Вона нагадує острів, якому не вистачило сили піднятись на поверхню моря: він так і залишився під водою навічно, метрів десять не дійшовши до мети. І ще одне спадає на думку: острова в орографії Шостого континенту — це своєрідні гори, вершини яких піднімаються аж на поверхню моря, а мілини — пологі горби.

Сьогодні ми стоїмо над мілиною Муджунія. Вона виходить з глибин Червоного моря і пролягає тільки в кількох метрах від поверхні. В цілому вона дуже скидається на пологий горб, який вкривають найбільші з бачених нами мадрепори. Вода над мілиною зеленкувата, глибина в середньому — десять метрів. От і увесь пейзаж.

У воді дуже багато трахінотів. Через них Енца, Букер і я стаємо учасниками сутички з кількома нахабними акулами.

АКУЛА НАПАДАЄ

Перед тим, як розпочати підводну зйомку, вирішую добре оглянути, що діється навколо. Поволі спускаюся і недалеко від човна помічаю Енцу Букер. Вона пильно стежить за зграйкою трахінотів. Діждавшись зручного моменту, прицілюється і стріляє. Поки Енца піднімається на поверхню, здобич на кінці гарпуна відчайдушно тріпоче, залишаючи за собою довгу коричневу смугу крові.

Негайно з'являються чотири акули. Спочатку вони не звертають на нас уваги. Я наближаюсь до Енци, щоб допомогти їй витягти здобич на поверхню. Запах і смак крові дратує хижачок, і вони збуджено нишпорять понад самісіньким дном, шукаючи