Юрій Оліферович Збанацький - Морська чайка

Мене підтримали: коли б прикордонникам не потрібна була допомога — вони до рибалок би не зверталися.

— Думаєш, мало допомагають рибалки прикордонникам? — переконував Коська.

І ми вирішили — не спатимемо цієї ночі. Засядемо на кручі в потаємних місцях і дивитимемось у море. Хай тільки там з'явиться хтось чужий — одразу прикордонників покличемо.

На тому й порішили. Асик хникав:

— А я поїду. Ви шпигуна ловитимете, а я в поїзді спатиму.

— А щоб і ти знав, як ловлять шпигунів, ми зараз пограємося в порушників, — запропонував Коська.

Всім ця думка припала до вподоби. Хлопці тут, виявляється, вже не раз гралися в прикордонників і порушників кордону.

— Я — прикордонник! — першим заявив Павлик.

— І я!

— І я!

— А ти, Асик, будеш порушником. Зрозумів?

Асик не захотів бути порушником.

— Я — теж прикордонником! Не хочу порушником. На нього накинулись з докорами:

— Подумаєш, теж мені прикордонник! Хіба ж прикордонники бувають такі товсті? Тобі бути тільки шпигуном. Бачив, яких шпигунів у кіно показують?

Але це аж ніяк не переконало Асика.

— А я все одно не хочу бути шпигуном. Що ж з того, що я товстий? Це не я, а мама винна. Вона мене на море не пускає. Знай одне — лежи та лежи. А хто лежить — той завжди гладшає.

Тоді Павлик запропонував:

— То вже хай побуде прикордонником. Все одно йому сьогодні їхати. То хай хоч раз побуде.

Всі згодились. Хай побуде. А порушником хай буде Славик — він у масці, йому якраз і личить бути шпигуном. На подив, містер Ікс не став відмовлятись.

— Шпигуном, то й шпигуном. Але попереджаю, панове, важко вам буде мене затримати.

— Не хвастай. Не пропустимо.

— Побачимо!

Домовились: кордон — це дорога, що розділяє селище на дві половини. Порушник пробиратиметься таємно від моря, а ми пильнуватимемо кордон. Наше завдання — своєчасно виявити порушника і схопити в той момент, коли він переходитиме дорогу. Коли ж йому пощастить перебратись через «кордон» — ми повинні були його виявити на своїй «території» і впіймати. Порушник мав за всяку ціну вибратися на кручу, туди, де був будинок відпочинку. Якщо йому пощастить туди вийти непоміченим — він виграв, а ми, прикордонники, проморгали.

Гра почалася. Порушник зник за кущами, подався до моря, а ми почали порядкувати в своєму гарнізоні. Коську обрали начальником застави. Павлика призначили Рексом. Рекс — це, виявляється, ота сама вівчарка, яку водив на ремінці солдат, що ходив з старшим лейтенантом. Рекс був гордістю прикордонників. Отож, одержавши посаду Рекса, наш Павлик дуже запишався. З того моменту він уже не мав права говорити по-людському, а тільки гарчати та гавкати.

Мене призначили старшим прикордонником і прикріпили до мене Рекса. Я взяв Рекса за ремінець, наказав йому лежати спокійно, і Рекс слухняно влігся на траву. Він висолопив язика і важко задихав.

Асика теж хотіли охрестити Трезором, але вій замахав руками й ногами. Він бажав бути солдатом і не менше. Йому хотілося мати в руках рушницю або пістолет і висліджувати порушника. Трохи посперечавшись, згодились — солдатом, то й солдатом. А коли так, то вручили Асикові не рушницю, а кулемета. Стріляти, то вже стріляти. Асик був дуже вдоволений.

Швидко застава спорожніла. Всі прикордонники, навіть сам начальник, тобто Коська, вирушили на розшуки порушника. Я з Рексом зайняв вигідну позицію серед каміння в кущах на горбику, з якого видно було весь берег. Хай як би не прокрадався містер Ікс, ми з Рексом все одно його помітили б. Коська і Асик патрулювали на кордоні, а інші хлопці так само, як і я, засіли в «секретах».

Порушник не подавав ніяких ознак життя. Але ми знали, що він десь тут, поблизу, що він причаївся, видивляється і прислухається, а може, вже десь повзе поміж камінням, пробирається до «кордону», щоб потім в одну мить, влучивши момент, перебігти на нашу «територію». Я не зводив очей з «ворожої землі», боявся кліпнути, прислухався до того, як гупало моє серце, і мені все здавалось, що то хтось гупає по стежці. Мій Рекс зручно вмостився між камінням, зробив серед кущів отвір і дивився туди, звідкіля в кожну мить міг з'явитись ворог. Як і належить добре вимуштрованому охоронцеві кордону, Рекс боявся навіть дихнути.

Час від часу я кидав погляд на вулицю. Тут, мов навіжені, моталися Коська з Асиком. Косьці, тому нічого, а з Асика піт лився рікою. Він, певно, не помічав, що весь мокрий, міцно тримав у руках якусь трухляву коріняку, що заміняла швидкострільний кулемет. Асик не міг зійтися з швидконогим Коською і весь час трухикав за ним, смішно перевалюючись з боку на бік. Мені здалося, що він ніби аж потоншав, став стрункішим і моторнішим.

Раптом мій Рекс тихо загарчав, і я здригнувся. Я нічого не побачив, але виразно почув, як внизу, там, біля моря, під кручею, хтось прокрадався берегом. Його викривав шурхіт морської гальки. Навіть глухий розмірений плескіт морських хвиль не міг заглушити тих скрадливих кроків. Я міцніте стиснув у руках палицю — то моя гвинтівка — і ждав появи порушника. І порушник справді швидко з'явився. Але то був не Славик, а Жорка-одесит. Вслід за ним на кручу вийшов Ів з Сімоною. Мій Рекс оглянувсь, кивнув головою, тихо вискнув. Мовляв, помилка, товаришу прикордонник. Це звичайні собі прохожі, на них не будемо звертати уваги.

Жорка-одесит зі своїми супутниками мовчки, стомленими ногами пройшли через наш «кордон». Вони зовсім розімліли, бо сонце стояло просто над головою і пекло немилосердно. Нога за ногою пройшли вони до дерев'яних східців, почали підійматися вгору. Мій Рекс жадібно проковтнув слину. Я згадав — це в