Владислав Билінський - Апгрейд для Всесвіту

від людей дзьоби вернуть, хазяїне.

— Як же вас звати-величати?

— Я — Вуж. А він — Тетерук. А ви хто будете, хазяїне?

— А я буду власником вашим… Отож, так: самі — на кухню. Хлопці відпочинуть — і в обслугу їх. Оркестрик організуйте, рекламу. Закликати сюди кожного зустрічного! Ресторан усіх прогодує.

2

— Гей, Жураво! Ти по-російськи розумієш?

Стрункий юнак-офіціант схилився перед паном Власником Хати:

— Оф кос, розумію! Та ще й як розумію! «Хиячь отседа, козел з пальцами, пока не отодрали!» Некепсько, га? Вони йому роги хотіли віддерти, мабуть. Метафорично відняти. Ритуально вбити. Велика фентезіябельність народу!

— Що-що? Базіко балакучий! Нічого ти не розумієш. Панові Двічі Безрукому подав замість яєчні… що ти йому подав замість яєчні, дурна голово?

— Вау! Делікатес… ну, м’ясне… я знову переплутав?

— Питаєш! Міг би в Інни уточнити, чого жадає пан! Твоя сестра прекрасно розуміється на цьому.

— Інь — спеціаліст із бажань, — підтвердив пригнічений Журавлик.

— Га? Так, це так… але хіба в цьому річ? Час би й самому знати, що таке яєчня, і з чого її роблять!

Закінчивши виховну процедуру, він пошукав поглядом Інну. Онде вона, реготуха! «Музичним п’ятачком» прогулюється, на початок чекає. Нічого в ній не залишилося від худенького дівчиська. Юна красуня, вона пурхала по закладу, розносячи за собою аромат медових парфумів, і тішила очі та носи відвідувачів. Усюди вона встигала, кожного обдаровувала усмішкою, а в перервах виконувала вокальні партії під гармонійний бій дерев’яних гітар. Група «Діп Форест Грін Бенд» складалася з двох богатирів і трьох гномів. Богатирі рвали волосінь струн, гноми викидали колінця на клавішах і барабанах. Люд танцював до знемоги. А тексти у «Ді-еф-джі-бі» були дикими й дивними:

Стежок сходжених сад Над проваллям розцвів, Де летюча плазма гуде, Де всю ніч без перерв Квітне світлом замет, І в криниці русалка жде. Сад, де нетлі залітні, Славить дим без вогню, Дим вітчизни атомних зон. Уранці збудить мене Поцілунком взасос — Наяву триватиме сон. Сад розстроєних флейт Спалахне і в любові згорить, І Полин зацвіте в небесах. Якщо впустиш у себе Це обагрене світло, Я впізнаю тебе по очах.

Але Рибка такого не виконувала. У неї були свої пісеньки:

В Поліссі, під Чорнобилем, всі погорільці люди. З тутешнього життя-буття заводяться приблуди. Тут кожен, ніби космонавт, візьме приблуд під дах, Хоч та мертвота чи мутант у собі криють жах, І на орбіті серед зір витає цілий вік, Та світиться чогось собі цей нежить-чоловік!

Смішні пісеньки співала Рибка. Смішні, добрі…

Немир підкликав її пальцем. Дівчинка радісно відгукнулася.

— Сідай, красуне. Поговоримо. А то крутимося з ранку до ночі, як заведені, пискнути ніколи.

— Ну й що? Мені подобається. Як добре все склалося! Весь ліс щодня в нас у гостях. Раніше по норах ховалися, на сусіда криво дивилися… А ти тепер зовсім інший. Поважний такий!

— Поважний? Товстий, ти хотіла сказати?

— Рум’яний і сильний!

— Харчуюся гарно. Я ж смертник. З моєю дозою довго не протягнеш. Спочатку на ліки все що є віддаси, потім згноять потихеньку в лазаретах. А я втік, у ліс забурився. Як чув: відчепиться смерть! Хоч на трохи — та відстане.

— Ти смішний! Тільки скажи: хочу стати здоровішим, ніж зубр! І все: жодних хвороб не залишиться. Я виконаю!

— А, ну звісно… Добра думка. І взагалі все у нас добре. Тільки знаєш що… Ні, не знаєш: занадто молода ще… Ти хоч цілувалася вже?

— А це моя особиста справа! — відрізала Інна.

— Та я просто так… З цікавості. Я, розумієш, давно вже…

Чомусь відвернулася Рибка. Підхопилася, до вікна підбігла. Сміється? Ні, не сміється, мовчить. Коси свої струменисті до скла прикладає.

— Розумієш, я доросла людина, у мене дім, робота… Та хай уже тобі фиркати, ти й сама така ж — метушишся, гасаєш по залу, тортам і біфштексам смаку додаєш, як тільки тобі вдається? Справи, праця, хобі, друзі — тільки цього мало. Бог не дарма створив жінку…

— Не засмучуйся, повелителю! Німфи лісові, полум’яні й бешкетливі; місячні феї, ніжні, як пелюстки квітів; райські гурії, солодкі-пресолодкі, удатні в любові, в бесідах умілі — кого ти бажаєш? Не витрачай на них сокровенного, просто поклич! Ніхто не встоїть перед покликом Власника!

— Та не треба мені твоїх гурій! Мені іншого треба…

— Кажи,