Борис Левандовський - Байки проти ночі

озирнувся. Його біле як сніг обличчя абсолютно нічого не виражало, однак Максу все ж здалося, що він серйозно спантеличений.

«Невже він справді мене не бачить? Чорт, ця штука спрацювала!»

Блідий Незнайомець рушив кімнатою, принюхуючись навсебіч, як шукач, який втратив слід. Він наблизився до ліжка й обнюхав постіль за крок від Макса, який стояв за спинкою в узголів’ї й намагався не дихати. А потім повільно витяг шию в його напрямку. Максові цілу секунду здавалося, що той дивиться просто на нього. Блідий Незнайомець раптом засичав йому в обличчя, неймовірно широко роззявивши рот і оголивши дві пари довгих і тонких ікл, як у гігантської змії. Вони були за лічені сантиметри від нього.

«Якщо він уловив запах, мені кінець», — промайнуло в Максовій голові цієї довгої миті.

Однак Блідий утратив інтерес до ліжка й відійшов, щоб принюхатися до шафи. Відчинив дверцята, зазирнув досередини. Потім знову оглянув кімнату. Його очі-діри шарили з кутка в куток, ретельно вивчали кожну деталь. Макс зрозумів, що Блідий Незнайомець дуже розлючений його відсутністю і зовсім збитий з пантелику.

Очі-діри на якусь мить знову ковзнули по ньому, і візитер нарешті ретирувався, вислизнувши в ті самі невидимі двері.

Тільки тепер Макс зміг перевести подих, який стримував понад хвилину. Серце усе ще скажено калатало, коли, вичекавши для надійності ще якийсь час, він наважився вийти зі свого рятівного сховку.

— Ось так великий Шумен перехитрував… — пробурмотів Макс. Він завалився на ліжко в чому був і поринув у сон раніше ніж його голова торкнулась до подушки.

* * *

Чи то сни, скривджені в найкращих почуттях, вирішили саботувати споконвічні обов’язки, чи то стомлена підсвідомість зіпсувала свій кінопроектор, але снів цієї ночі Макс не бачив. А першим, про кого він згадав, коли вранці розплющив очі, був лисий старий із рідкісним іменем Леонтій.

Він зайшов до ванни, щоб умитися, і побачив себе в дзеркалі з насуненим на диню ковпаком. Макс хіхікнув. Вуха, що стовбурчилися в боки, здавалися незвично великими, і він нагадав сам собі довготелесого сонного гнома.

— Гм, Шумен… — Макс поправив вершечок ковпака.

Він звараганив собі сніданок з того дріб’язку, що міг запропонувати збіднілий холодильник: омлет із кількох яєць та рибна консерва. Але потім спохопився й «замовив» телячу відбивну з кока-колою — користі з цього було небагато, зате сама трапеза виявилася значно смачнішою.

Допиваючи високий фужер «коли», Макс боляче стукнувся носом об його край, але майже не звернув на це уваги, оскільки йому раптом дещо спало на думку. Він схопився й побіг у вітальню, де стояв телевізор.

— Хочу побачити її, — Макс натиснув на кнопку дистанційного пульта керування, і «ящик» ожив.

Якийсь час екран телевізора лише мерехтів зеленуватим кольором, ніби налаштовувався на потрібний канал. Потім прояснів, піймав картинку й навів різкість. Макс побачив Лену, яка вертілася перед трюмо й тихо мугикала якусь пісеньку. Вона була в блакитному топіку й розглядала свій живіт. Але Макс усе одно не одразу зрозумів, чим вона займається.

— Ближче.

Зображення стало крупнішим. Тепер Макс побачив, як щось блищить у неї в пупку, і засміявся. Ленка зробила собі пірсинг — маленьке кілечко, в яке було вправлено променистий бірюзовий камінець. Вона доторкнулася до нього й трішки скривилась. Так, наче прокол ще поболював. Потім зняла топік, чим змусила Макса підскочити на стільці, ніби йому в задницю встромилася шпилька. Першої миті він хотів відвернутися, але… Скоряючись інстинкту всіх закоханих, продовжив дивитися, як Лена розглядає своє відображення, повертаючись то вправо, то вліво. При вигляді її грудей у Макса перехопило дух; а «диньки» в неї були що треба.

— Ти уявляєш, як нам пощастило, Хуліо? — мрійливо зітхнув Макс, хоча знав, що реальна Лена зараз стовідсотково зайнята чимось іншим. І це зовсім не було ні підгляданням за нею, ані зйомкою за допомогою прихованої камери. А пірсинг, і те, як вона виглядає без свого топіка, було лише грою його уяви, відпущеної на волю.

Лена взяла себе пальцями за соски і скривила в дзеркалі пичку. Макс зареготав, відкидаючись назад. І цієї миті щось шугонуло перед його обличчям. Він схопився за це, на мить добряче злякавшись. Екран телевізора миттю погас.

Довга штуковина, яку Макс стискав у руці, виявилася його власним носом. Точніше, це був уже не його ніс, а якийсь скрючений наріст, витягнутий і гнучкий на самому кінці. За бажання Макс зміг би навіть дотягнутись до нього язиком.

— Що це за блядські фокуси? — він посмикав носа, холонучи й водночас вкриваючись потом од жаху. Ніс наче образився й вирішив зіграти з ним злий жарт як помсту за те, що його вдарили об край фужера за сніданком.

Об край фужера… І ще Макс подумав про вуха: коли він умивався, йому здалося, що вони виглядають трохи більшими, ніж зазвичай. Він вирішив, що це через ковпак. Може, він і був усьому провиною?

Макс захотів його стягти, але йому не вдалося. Дурнуватий ковпак ніби приріс до голови. Було не зрозуміло, що його тримає, навіть коли Макс потягнув щосили.

— Ось тепер ти справжній Шумен, — захихотів хтось під ліжком.

Макс торкнувся до вух — так, вони теж виросли. І підборіддя, здається, почало подовжуватися.