Роберт Хайнлайн - Чужинець на чужій землі

— Так, Джубале. Ти... — Сміт розгублено замовк. — У мене знову немає слів. Пробач. Але я читатиму, і читатиму, і читатиму, аж доки не знайду потрібних слів. Тоді я навчу тебе, мій брате.

— Не бери це близько до серця.

— Перепрошую.

— Майку, не засмучуйся, якщо не знайдеш правильних слів. В англійській мові їх просто може не бути.

Сміт довго над цим думав.

— Тоді я навчу свого брата мови свого гнізда.

— Можливо. Я б залюбки спробував — але ти спізнився років так на п'ятдесят.

— Я діяв неправильно?

— Ні. Я пишаюся тобою. Можеш почати, спробувавши навчити своєї мови Джилл.

— Це зашкодить моєму горлу, — вставила вона.

— Спробуй полоскання з аспірином. — Джубал глянув на неї. — Це дурна відмовка, сестро, але так трапилося, що це дає мені виправдання, щоб найняти тебе... Тому що я сумніваюся в тому, що вони коли-небудь візьмуть тебе назад у Бетесду. Тож добре; відтепер ти мій штатний помічник у дослідженні марсіанської лінгвістики. Це може включати кілька додаткових обов'язків; обговори це з дівчатами. Анно, підготуй папери і переконайся, що її внесли у податковий реєстр.

— Вона допомагає на кухні з першого ж дня. Мені датувати заднім числом?

Джубал знизав плечима:

— Не турбуй мене деталями.

— Але, Джубале, — різко запротестувала Джилл, — не думаю, що я зможу вивчити марсіанську!

— Ти можеш спробувати, чи не так? Це все, що колись зробив Колумб.

— Але...

— Що то було за марне базікання про «вдячність»? Ти візьмешся до роботи чи ні?

Джилл прикусила губу:

— Візьмуся. Так... Босе.

Сміт сором'язливо витягнув руку і доторкнувся до її руки:

— Джилл... Я навчу.

Джилл накрила його руку.

— Дякую, Майку. — Вона глянула на Гаршоу. — І я збираюся вивчити її лише вам на зло!

Він тепло їй посміхнувся:

— Цей мотив я ідеально ґрокаю, — тоді ти точно її вивчиш. А зараз — до роботи... Майку, що ще ти можеш робити з того, що не можемо ми? Окрім того, що ти змушуєш речі зникати, коли вони мають «неправильність», та піднімати предмети, не торкаючись їх.

Сміт здавався розгубленим.

— Я не знаю.

— А як він може знати, — запротестувала Джилл, — якщо він точно не знає, що ми можемо робити, а що — ні?

— Гм... Так, Анно. Зміни назву посади на «штатний помічник із досліджень марсіанської лінгвістики, культури і техніки». Джилл, у вивченні цієї мови ти будеш спотикатися на марсіанських речах, які відрізнятимуться, — справді відрізнятимуться — від наших. І коли це станеться, скажи мені. Про все і про будь-що стосовно їхньої культури можна буде здогадатися з форми їхньої мови, — і очевидно те, що ти достатньо молода, щоб навчитися думати як марсіани... Але я сумніваюся, що це вийде у мене. А ти, Майку, якщо помітиш ще щось таке, що ти вмієш робити, а ми — ні, будь ласка, скажи мені.

— Я скажу, Джубале. Що це може бути?

— Я не знаю. Щось схоже на те, що ти щойно робив... І вміння залишатися на дні басейну значно довше, ніж це можемо ми. Гм... Дюку!

— Так, бос? У мене руки зайняті плівкою. Не заважайте!

— Ти ж можеш говорити, чи не так? Я помітив, що вода у басейні дуже темна.

— Так. Я збирався додати очисник вночі і почистити басейн вранці.

— Як аналіз?

— Аналіз в нормі, вода така безпечна, що її можна подавати на стіл. Вона просто на вигляд брудна.

— Нехай ще трохи залишається темною. Тест незвичайний. Я дам тобі знати, коли захочу почистити її.

— Чорт, бос, ніхто не любить плавати у басейні, який виглядає як помиї. Якби у мене було на цьому тижні менше справ, то я б уже давно це зробив.

— Той, хто настільки вередливий, щоб плавати, нехай залишається сухим. Досить це розжовувати, Дюку. Я поясню пізніше. Плівки готові?

— П'ять хвилин.

— Добре. Майку, ти знаєш, що таке пістолет?

— Пістолет, — обережно відповів Сміт, — це частина артилерійського знаряддя, призначена для того, щоб метати кулі під тиском невеликого вибуху, — пороху у стволі чи у закупореній бочці, де...

— Добре, добре. Ти це ґрокнув?

— Не впевнений.

— Ти коли-небудь бачив пістолет?

— Я не знаю.

— Ну точно ж бачив, — перебила Джилл. — Майку, згадай, про що ми говорили тоді у кімнаті з травою на підлозі, — але не засмучуйся! Великий чоловік вдарив мене, ти пам'ятаєш.

— Так.

— Інший чоловік щось на мене направив. У його руці.

— Так. Він направив на тебе погану річ.

— То був пістолет.

— Я думав, що слово для тієї поганої речі могло бути «пістолет». У «Новому міжнародному словнику англійської мови» Вебстера, третє видання, надруковане у...

— Все добре, синку, — поспіхом сказав Гаршоу, — то точно був пістолет. А зараз уважно мене послухай. Якщо хтось знову направить пістолет на Джилл, що ти зробиш?

Сміт замовк, і цього разу пауза була значно довшою.

— Ви будете гніватися, якщо я знову змарную їжу?

— Ні, ми не будемо гніватися. За таких обставин ніхто не буде гніватися на тебе. Але я намагаюся з'ясувати щось інше. Чи можеш ти змусити зникнути лише пістолет — без того, Щоб зникала людини, яка його тримає?

Сміт це обміркував:

— Зберегти їжу?

— Ох, це не зовсім те, що я маю на увазі. Чи можеш ти змусити зникнути пістолет, не зробивши людині боляче?

— Джубале, йому зовсім не буде боляче. Я змушу зникнути пістолет, але людину я просто зупиню. Вона не відчує болю. Просто відділиться від тіла. Їжа, яку вона залишить після себе, зовсім не буде зіпсована.

Гаршоу зітхнув.

— Так, я впевнений, що так і буде. Але ти можеш змусити зникнути лише пістолет? І більше нічого не робити? Не «зупиняти» людину, не вбивати його; просто дозволити йому жити далі?

Сміт над цим задумався.

— Значно легше робити все разом. Але, Джубале, якщо я дозволю йому залишитися цільним, він все одно може нашкодити Джилл. Чи, принаймні, так я ґрокаю.

Джубал мовчав достатньо довго для того, щоб нагадати собі, що ця дитяча невинність не була ані дитячою, ані невинністю. Це був факт ускладнення в