Джанні Родарі - Пригоди Цибуліно

Майстер Виноградинка порпався в своїх кишенях. Він шукав шило, щоб за звичкою почухати собі потилицю. Але він згадав, як сьогодні при вході до суду в усіх [148] відбирали зброю, визнали, що його шило — це зброя, і відібрали.

Синьйор Петрушка стежив очима за присутніми і записував:

«Скрипаль Груша перешіптувався з сусідами. Кум Часник гладив свої вуса. Кума Динька совалася на місці. Кум Гарбуз двічі зітхнув».

Він записував усе так, як це робиться в школах Італії. Поки вчитель розмовляє з кимось у коридорі, за його дорученням один з учнів записує на класній дошці прізвища тих учнів, які пустують у класі.

Як приклад хорошої поведінки, синьйор Петрушка записав:

«Герцог Мандарин сьогодні поводиться відмінно. Барон Апельсин — відмінно з відзнакою. Він їсть уже тридцять четвертого смаженого горобця».

«Ех, коли б наш Цибуліно був тут! — думав майстер Виноградинка. — Все було б інакше! З того часу, як Цибуліно у в'язниці, з нами поводяться, як з рабами. Ми боїмося розкрити рота і промовити слово, щоб нас не записав у свою штрафну книжку оцей осоружний Петрушка».

І справді, всі записані за погану поведінку потім повинні були платити штраф.

Наприклад, майстер Виноградинка майже щодня платив за що-небудь штраф. А бували дні, коли йому доводилося платити по два штрафи.

Нарешті суд — тобто сам-один синьйор Помідор — повернувся до зали засідання.

— Встати! — скомандував синьйор Петрушка, хоча сам не ворухнувся з місця.

— Увага! Зараз я оголошу рішення суду, — сказав Помідор.

«Заслухавши заяву графинь Черешень, суд ухвалив: вищезгадані синьйори графині Черешні мають повне і невід'ємне право стягати податки за дощ і інші непогоди, які посилає небо. Тому суд проголошує такий вирок: кожен мешканець села повинен платити управителеві замку суму в два рази більшу від тієї, яку зажадали графині».

По залі пройшов гомін. [149]

— Мовчати! — загорлав Помідор. — А як ні, то звелю всіх вас вигнати звідси! Я ще не все сказав. Суд ухвалив також, щоб ви платили за росу, іней, туман і всі інші види вологи. Закон набирає чинності з сьогоднішнього дня!

Всі люди перелякано подивилися на вікна. Вони надіялися побачити ясне небо, але угледіли, що надходить буря.

«Ой матінко! — подумав майстер Виноградинка. — От і плати одразу ж чотириста лір. Трикляті хмари!»

Помідор теж глянув у вікно, і його товстелезна червона пика враз розпливлася в радісній усмішці.

— Ваша милосте! — гукнув синьйор Горох. — Нам щастить! Барометр падає. Напевно буде негода!

Всі люди кинули на адвоката погляд, повний зненависті, і всім синьйор Петрушка записав у своїй книжці погану оцінку. Нікому з селян він не прощав навіть погляду.

Коли ж і справді налетіла буря з громовицею, то синьйор Горох аж затанцював на радощах. А майстер Виноградинка мусив приховати свій гнів і ще уважніш втупив погляд в носки своїх черевиків, щоб не заробити зайвого штрафу.

Нещасні сільські люди дивилися на дощ, як на страшне лихо. Гуркіт грому здавався їм гарматною стріляниною, блискавиця ніби ножем пронизувала серце кожному з них.

А синьйор Петрушка послинив язиком олівця і почав швиденько підраховувати, скільки грошей одержать графині з цієї милості божої. Ці підрахунки дали величеньку цифру, а разом із записаними сьогодні штрафами — ще більшу.

Кума Динька почала плакати. Дружина Кума Часни-ка теж розплакалася і сльозами геть змочила вуса свого чоловіка, бо витиралася ними, немов хустинкою.

Все це страшенно розгнівило синьйора Помідора, і він вигнав усіх із зали.

Вийшли бідні люди із замку і під зливою поволі почвалали до села. Вони навіть не ховалися від дощу. Ніхто не боявся змокнути і застудитися. Коли звалилося лихо, — тоді ніхто не помічає дрібних прикрощів.

Недалеко від села їм треба було пройти через залізничний переїзд, і вони мусили спинитися, бо саме йшов поїзд. Дивитися, як проходить поїзд, завжди цікаво. Спершу [150] гуркочучи і чмихаючи парою, пробігає паровоз. У вікно будки визирає машиніст з квіткою в зубах, весело смикає за шворку свистка. Гу-гу-гу! — кричить паровоз. З вікон виглядають і немов трохи пишаються пасажири — італійські селяни в плащах, селянки, запнуті хустками. А в останньому вагоні…

— Господи! — скрикнула кума Динька. — Гляньте-но, хто виглядає з останнього вагона!

— Я б сказав, що ведмеді,- нерішуче мовив кум Гарбуз.

І справді, з вікон останнього вагона визирало троє ведмедів, зацікавлено розглядаючи все навкруги.

— Такого я ще ніколи не бачив! — заявив кум Часник, і його вуса обурено настовбурчилися.

А один з тих трьох ведмедів навіть набрався такого нахабства, що помахав людям лапою.

— Ах, негідна ти тварино! — спересердя крикнув услід майстер Виноградинка. — Як ти смієш кепкувати над нами?

А ведмідь не переставав їх вітати. Коли ж поїзд спинився поблизу на станції, він так висунувся з вікна і замахав лапою, що мало не випав додолу. На щастя, двоє інших ведмедів схопили його за хвіст і втягли назад до вагона.

Наші друзі підійшли до залізничної станції саме тоді, коли поїзд уже зовсім спинився. Як же здивувалися вони, побачивши, що ті троє ведмедів поважно виходять з вагона. А найстарший з них навіть віддав кондукторові