Святослав Караванський - До зір крізь терня, або хочу бути редактором

ж мали б розуміти цей факт і віддавати перевагу слову тавро, від якого походить ціла родина однокорінних слів. Тому годі зрозуміти, чому деякі національно підкуті інтелектуали уперто вживають у своїх текстах слово клеймо. Часом навіть незрозуміло, яке значення вкладають вони у це слово. Цитую прочитане: “…мусимо зазначити, що ті з людей війни, які прийняли клеймо лівацько-республіканської ідеологеми, остаточно лишилися надбанням історії”. Щось таке, ніби “Вари, мели, їж!”. САМИЙ РІЗНИЙ чи ЯКИЙ ТІЛЬКИ ХОЧЕТЕ?

На питання “А у вас удома багато книжок?”, запитаний “значить”: “Багато, причому самих різних…”. Самий різний – граматична форма російської мови. Формально по-нашому треба б сказати найрізніший, аж така заміна – “Багато, і то найрізніших…” – на жаль, належить до “повстяного” мовлення. Мову до мови не так легко “пригнати”. Самих різних ужив той, хто знає і користується російською мовою. Той же, хто не знає, сказав би тут так: “…і то яких тільки хочете…”, або “…і то всяких-превсяких…”, або “…і то різних-прерізних…”, або ще якось. Живу мову не так легко механічно перекладати, або (знавцям “украінской” мови) стилізувати під свій смак.

* * *

А висновок тут такий “бійтесь шовкової асиміляції, хоч з дарами, хоч без”.

48. З ПОСМІХУ ЛЮДИ БУВАЮТЬ

Поширена в усіх мовах світу словоформа о’кей виникла завдяки правописній помилці, що її допустив генерал США, написавши скорочення A.C. (all corect) як O.K. (тобто oll korrect). Цей правописний ляп зразу збагатив іронічну палітру американців, та з бігом часу втратив іронічне забарвлення, набравши значення “гаразд”, ”у порядку” без жодного нюансу. Поширення американського варіянту англійської мови у світі сприяло засвоєнню колишньої помилки а потім прислівника більшістю мов світу. Тобто, лабораторія людської мови не гребує і помилками: “Помилка? Стаєш у пригоді мовленню? Іди до нас – до мовних засобів!”.

Під цим оглядом цікаво простежити одиссею одеського виразу две большие разницы, обігруваного не одним поколінням гумористів. На ділі ж вираз две большие разницы сам виник, як іронічне обігрування словесної пари большая разница, яка з огляду мовної чистоти не є цілком бездоганною. Словосполука большая разница – це варіант книжної пари велика невідповідність (большое несоответствие). Цю пару граматично правильно можна подвоїти і сказати дві великі невідповідності. А що в живій мові замість слова невідповідність російськомовці казали разница, то одеські хохмачі й утворили зворот две большие разницы, обігруючи вираз большая разница. Чи так воно було, чи мав вираз две большие разницы іронічний підтекст, сьогодні встановити годі, але “ревнителі русской речи” добачили іронічний нюанс в одеській ідіомі, відчули хохму на свою адресу і стали на захист “великого й могучого”, піддавши глузуванню одеський витвір. “Височайше” становище імперської мови сприяло тому, що адепти мови Пушкіна посадили одеський вираз у калюжу, перероблену іншими хохмачами на калошу. Новотвір две большие разницы, замість глузувати з когось, сам став посміховиськом.

Як бачимо, мовні й лексичні помилки можуть викликати цілком непередбачені наслідки. Тому, не можна зневажливо ставитись до помилок. Ануж якійсь із них судилася доля американського о’кей.

ПОПРИ НА ТЕ чи ПОПРИ ТЕ?

Деякі мовні форми сучасних знавців “украінской мови” часом стають узагальненим ім’ям для цілої категорії мовних ляпів. Так, безграмотні форми української мови цілком слушно іноді кваліфікують, як здібні булочки, використавши форму, вжиту “знавцями” нашої мови замість пари здобні булочки. Сьогодні здібних булочок не бракує ні у пресі, ні у творах геніїв, ні у виступах “друзів народу”. Беру український гороскоп. Усе ніби о’кей. Аж раптом маю “булочку”: “Початок року Свині приніс Левам певні труднощі. Попри на те, що Сатурн усе ще рухається цим сузір’ям, пора неталану поступово минає…”. Ляпсус “попри на те” не поширений, бо мовці й писці віддають перевагу формам, глибше закоріненим у свідомість, як незважаючи на те, що або й не дивлячись на те, що. У нашому ж разі автору забаглося козирнути слівцем, мовляв, “і ми не з пальця роблені”. Та замість козирної ідіоми вийшов ще один приклад для колекціонерів лексичних ляпів. Відштовхнувшись від форми несмотря на то, геній перекладацтва не знав, що робити з прийменником на і втулив його туди, де він непотрібен.

ОБЛИЧЧЯМ ДО ОБЛИЧЧЯ чи ЛИЦЕ-В-ЛИЦЕ (ЛИЦЕ В ЛИЦЕ)?

Є помилки, що переходять з покоління до покоління. Ще десь у середині минулого століття я читав сміховинку про вираз обличчя до обличчя. То було XX століття. Але молоде покоління, що вже вчилося та й учило в незалежній Україні, тих сміховинок не читало, до словників не заглядало, а покладалося на свої мало не геніяльні перекладацькі здібності. І у висліді, як казали галичани, маємо відродження форми обличчя до обличчя у сучасних текстах. Не буду цитувати прикладів, бо сподіваюсь, що той, хто цю форму вживає, читає книжки. А раз читає, то може зробити відповідний висновок, щоб надалі не “сідати в мовно-лексичну калошу”, а взоруватися бодай на “запліснявілих” попередників: “Я… йду просто на нього [сонце], “лице-в-лице” (М. Коцюбинський).

ВДАЛИЙ ЧАС чи СЛУШНИЙ ЧАС?

Натрапляю якось на такий пасаж: “Це вдалий час для вирішення ділових питань…”. Чи ж не відчуває наше вухо у парі вдалий час якоїсь штучности, натягнутости? Відчуває. Чому? Бо подані у словниках як рівнозначні слова двох різних мов часом у лексичних парах або ідіомах не вкладаються у рамки записаного у словниках перекладу. Словники дуже часто не фіксують усіх