Ріо Кундер - Panicoffski

сантьяґінос.

Курорти в Чилі гарні, але тихоокеанська вода холодна й дуже бурхлива та каламутна. З високою хвилею треба бути дуже обережними. В Ля Серені був свідком пошуків потопельника. У Вінья-дель-Мар народ шаленів від фестивалю, на якому зірками були Сальваторе Адамо і Тото, що про їхнє існування я давно вже забув. На Вендімії (фестивалі вина) в Ля Серені зачарували народні танці куека просто неба. Пари виробляли па, вимахуючи білими хусточками і «дзеркально» повторюючи рухи партнера. Подібний танець — перікон — потім бачив і в арґентинській Мендосі. Чилі — це і неабиякий кулінарний досвід. Розмаїття морепродуктів вражає. Тут, наприклад, вперше ознайомився з такими делікатесами, як морський їжак і севічес — сира риба, яка кілька днів вимочується у соку зі свіжої цитрини. Запам'яталася й екскурсія на завод «Капель» у Вікуньї (на батьківщині Нобелівської лавреатки — поетки Ґабрієли Містраль), де виробляється найкращий піско (унікальна виноградна горілка, яка робиться шляхом випаровування якісного молодого вина). З нього робиться знаменитий коктейль піско савер, що серед його компонентів — цитриновий сік і збитий білок яйця.

Не можу не згадати відвідин «тихоокеанської перлини» Вальпараїсо — другого найстаршого міста Чилі, в якому певний час жив Пабло Неруда. Місто лежить на численних високих схилах, що поєднані з нижнім містом ліфтами й фунікулерами. Кожен зі схилів — це містечко в собі з давньою колонійною архітектурою. Зі схилів відкриваються неймовірні види на океан. Неруда мав тут дім, де, скажу вам, не творити було б складно, беручи до уваги вид з вікна.

Чорний вітер Вальпараїсо випростує свої крила піни й вугілля — підмітає небо… Є пароплави й холод мертвого моря, і гудки, й місяці, й запах завтрашнього дня, дощу і брудної риби…

Ці рядки в перекладі Мойсея Фішбейна відбивають тодішній стан душі Неруди, але в сонячну днину, мушу запевнити, все насправді виглядає значно оптимістичніше…

In vino veritas

Істина — у вині. Вині доброму. Це знають мешканці центру виноробського реґіону Арґентини — міста Мендоси. Вино принесло їм достаток. Місто виглядає дуже заможно й гарно (за винятком хіба що потворних тролейбусів виробництва українського заводу імени Урицького (кого-кого?), що там ходять), багато молоді… Половину території міста становить величезний парк з екзотичними рослинами, ставом, стадіоном і зоопарком, що тягнеться аж до передгір'я Андів. Своє вино мендосці рекламують, як тільки можуть. Воно продається в кожній крамниці, незалежно від того, чим вона торгує. Це може бути магазин одягу або взуття, наприклад. Винарні влаштовують безкоштовні екскурсії з деґустацією. На заводі Ля Рураль симпатична екскурсовод Летісія розпитала на початку, хто звідки. Україна привернула всезагальну увагу. Відтак Летісія розповідала все, дивлячися лише на мене, а инші учасники екскурсії підходили поговорити. Українці тут рідкість, казали вони… На иншому маленькому сімейному заводі — «Кавас-дель-Конде» — вино виробляється лише на експорт або на замовлення ресторанів. Це вина дуже високої якости, які продаються до Америки та Ізраїлю. Тут екскурсовод наочно пояснила принципи деґустації — як відрізнити кращі вина від посередніх…

Два тижні минули швидко, і ось уже перед відльотом я сидів на набережній неозорої ріки Ріо де ля Плята в Буенос-Айресі (її червона вода простягається за обрій, — другого, уруґвайського, берега не видно), із сумом прощаючися з двома чудовими країнами. Чи не тут сидів і Хорхе Луїс Борхес, коли писав:

Дивитись на ріку, що складена з часу й води, і пам'ятати, що час — то є також ріка, і знати, що згубимось в часі, неначе ріка, й що обличчя минають повз нас, наче води. О Ріо, Ріо! —
Нотатки поручника запасу про піщані кар'єри й карооких "Каріок»
…й усі поголовно… без білих штанів

У Бразилії нині календарна зима, але якщо ви раптом скучили за лижвами й шапкою а-ля «райкомівська каструля», або якщо закортіло зліпити сніговита чи жбурнути комусь у носа сніжкою, то вам сюди не треба. Адже сніг, мороз — то поняття, що не існують у місті Ріо-де-Жанейро, де так і не вдалося продефілювати у білих штанях добре знаному онукові турецькопідданого з півдня України. «Півтора мільйона людей, і всі поголовно у білих штанях» виявилися витвором фантазії Остапа Бендера. Коли я вперше потрапив до Ріо і на честь героя здійснив блакитну мрію його ж таки дитинства, то виявився єдиним носієм не лише білих, а й штанів узагалі, принаймні у моєму полі зору. Народ Ріо, що бразилійською портуґальською називається cariocas — «каріока», поголовно — від малечі до старих — ходить у шортах або плавках. У шортах ходить уся країна, включно навіть зі священиком української католицької церкви з міста Сан-Паулу падре Вальдомиро, який ще й сміявся, що от батюшка з російської церкви поряд іде вулицею в рясі в таку спеку. У