Марк Сідоній Фалкс - Звільни свого внутрішнього римлянина

оскільки це набагато дорожче, ніж принести в жертву ягня. Він перебував у заґратованій ямі, над якою стояв жертовний бик. Бикові перерізали горло, його кров потекла крізь ґрати на голову посвячуваного, після чого він під оплески вийшов із ями, весь залитий яскраво-червоним.

Боги промовляють до нас у різний спосіб. Політ птахів, рух сузір’їв, поєднання рис на вашому обличчі або ліній на руці, посмикування рук або ніг — усе це може розповісти, що приготували вам боги, і підказати, як саме треба вчинити в цій ситуації. Існує і велика кількість інших засобів: сни, страви, сир, сито, викликання духів померлих — усе це можна розтлумачити, щоб ви могли зрозуміти таємну звістку. Звичайно, у таких справах треба звертатися до фахівця, але його без проблем можна знайти практично на будь-якому ринку. Із оракулами належить радитися з усіх питань. Особисто я прошу поради в найрізноманітніших справах, як-от пошук рабів-утікачів, звільнення невільників, купівля землі, будівництво нових будинків, вагітність дружини, шлюб родича, складання заповіту, лікування хвороби чи подорож.

Якщо вас, може статися, цікавить, що означає запитати поради в оракула, я розповім, як одного разу відвідував оракула поблизу озера Аверн. Я увійшов до темної печери, відомої тим, що в ній можна було говорити з померлими. Спочатку мені належало промовити ритуальні слова, потім здійснити узливання вина та принести в жертву кількох тварин. Я викликав дух свого покійного батька, бо дуже потребував його поради. Він з’явився переді мною; то була безтілесна тінь, яку навіть важко було помітити та розпізнати, однак вона була наділена людським голосом і досить чіткими обрисами. Дух батька відповів на запитання, що їх я йому поставив, і миттю зник.

Остерігайтеся шарлатанів. Один мій приятель, у якого захворів син, якось потрапив до некомпетентного астролога. Той астролог склав на прохання гороскоп хворого хлопчика і сказав: «Не бійтесь, він зробиться юристом, потім міським службовцем, а опісля — губернатором». Через два дні дитина померла. Батько знову пішов до астролога.

— Мій син помер, — сказав він, — а ти обіцяв, що він буде юристом, службовцем, а потім і губернатором.

— Хай буде благословенна його пам’ять, — відповів астролог. — Якби він вижив, то неодмінно досяг би всього цього.

Іще одному моєму знайомому вистачило глупства повірити магові, котрий обіцяв провести його до підземного царства Гадеса[52]. Маг звелів йому прийти в місячну повню, а потім щоранку двадцять дев’ять днів поспіль водив його на Ніл (а відбувалося це в Єгипті) і омивав його тіло річковою водою, промовляючи довге заклинання, звернене до Сонця, що саме сходило, і, судячи з усього, звертаючи свої молитви до духів померлих. На тридцятий день (нічого й казати, що це обійшлося дуже недешево) маг плюнув моєму знайомому в обличчя та наказав іти додому й дорогою ні з ким не зустрічатися поглядом. Кожного дня вони снідали горіхами й жолудями, пили воду, яку спеціально доставляли з Персії, і щоночі спали не в будинку, а на траві.

Коли маг вирішив, що мій знайомий достатньо підготувався, то привів його опівночі на берег Ніла, омив і намастив олією, весь час бурмочучи заклинання. Потім маг обвів знайомого магічним колом, аби захистити від привидів, і примусив його задкувати всю дорогу додому. Сам він одягнувся в мантію, а на мого знайомого надягнув шапку з левової шкури і дав у руки ліру. Потім наказав принести з собою досить велику суму грошей, щоб заплатити перевізникові. Ближче до світанку вони повернулися до річки та завантажилися на невеличкий човен, що його разом із жертовними тваринами маг приготував заздалегідь. Упродовж якогось часу вони пливли за течією, доки не опинилися в зарослому очеретом і осокою озері. Човен пристав до відлюдного тінистого берега, чоловіки зійшли на суходіл, і маг почав копати яму. Вони зарізали жертовних ягнят і окропили їхньою кров’ю край ями. Увесь цей час маг на повний голос викрикував заклинання, що мусили викликати мертвих, проте були абсолютно нерозбірливими. Коли він скінчив, почувся страшний гуркіт; моєму знайомому здалося, ніби він чує віддалене гавкання Цербера[53]. Цього він уже не міг витримати — і знепритомнів. Отямився він із головним болем і без грошей. За магом, зрозуміло, і слід прохолов. Висновки з цього всього робіть самі.

Нехай боги самі вирішують, чи карати їм таких от шарлатанів. Ми, римляни, можемо дозволити собі спокійно ставитися до інших релігій, якщо наше беззаперечне шанування власних богів забезпечує нам їхню підтримку. Ми приймаємо вірування тих народів, що нам підкорилися, і в такий спосіб привертаємо до себе прихильність їхніх богів, яка починає розповсюджуватися на всю територію імперії. Але й ми, зі свого боку, так би мовити, експортуємо суто римських богів нашим підданим, які живуть у віддалених провінціях, щоб і вони також отримали доступ до непереможної та всеосяжної божественної могутності. Наші імператори по смерті за результатами голосування сенату обожнюються, і після цього їхні зображення шануються як святині по всій імперії. Кожний житель провінції розуміє: якщо тебе завоювали боги, у цьому немає безчестя. Можна молитися імператорам і приносити жертви їм, своїм повелителям, в ім’я суспільної злагоди та миру — і водночас продовжувати шанувати своїх місцевих богів.

Та наша терпимість не є безмежною. Для процвітання державі потрібно, щоб боги завжди залишалися задоволеними. Ті, хто здатен образити богів, становлять для держави небезпеку. За допомогою поганих знамень боги явно сповіщають про своє незадоволення. Тому, щоб знати, у якому настрої перебувають небеса, треба постійно стежити за знаменнями. Понтифіки протягом усього року ведуть облік усіх, бодай трохи значущих, поганих знамень і щорічно публікують їхній перелік. Згадаймо, наприклад, що коїлося під час правління імператора-тирана Доміціана. Жахливі птахи прилетіли на Капітолій[54], землетрус зруйнував чимало будинків. У паніці, що після цього розпочалася, багато людей були затоптані натовпом, а потім іще й неврожай зернових викликав голод. Усе це слугувало попередженням із боку надприродних сил. Але ще до того, за часів республіки, початку епідемії чуми передувало багато різних прикмет, які свідчили про божественне незадоволення: у Вейї[55] народився хлопчик із двома головами, а ще десь на світ з’явилася дівчинка, що від народження мала зуби. У Кампанії було засвідчено багато випадків, коли корови говорили людською мовою.

Окрім усього іншого необхідно також пильно стежити за окремими спільнотами, що можуть практикувати дивні релігійні обряди і тим самим вносити розбрат у наші особливі відносини з богами. Однією із таких сект є юдеї, багато яких живе на іншому березі Тибру. Імператор Август виявляв