Всеволод Зіновійович Нестайко - Пригоди Грицька Половинки

і ніхто не помер; як це, мабуть, жахливо, коли хтось із рідних вмирає, і як це було б справді добре, якби люди взагалі не вмирали…

Вже зовсім засинаючи, вона подумала, що було б добре от зараз устати, піти нарвати в саду великий букет квітів і поставити біля їхнього ліжка, щоб вони прокинулись і побачили, що в них є квіти. Але підвестися вже не було сили. І остання думка була така: «Ну нічого, я прокинусь рано-вранці і ще встигну».

Але прокинулась Леся зовсім пізно. Розплющила очі, глянула на сусіднє ліжко і одразу зрозуміла — поїхали! Постіль з ліжка була знята — голий матрац і подушки без наволочок, всі в пір'ї. Леся знала, що постіль знімають лише тоді, коли хтось виїжджає. Леся зітхнула, — значить, нічого з букетом не вийшло. Леся подивилася у вікно і раптом побачила — на віконному склі на гумовій мисочці-присосці висіло синє ведмежа Гришка.

— Забув! Забув!

Леся миттю скочила з ліжка.

Вони ще, може, на вокзалі, ще не поїхали!

Треба бігти, догнати, віддать! Негайно! Ще можна встигнути. Як же так!..

І враз зупинилася.

Забув? А хіба він міг забути?

Забути свого Гришку!

Ні! Таких речей не забувають.

Ні, він не забув. Він просто залишив.

Їй залишив.

Подарував…

Леся обережно зняла Гришку з вікна.

Він лежав у неї на долоні — легкий-легкий, майже невагомий — і дивився на неї своїми блискучими намистинками-очима…

Виявляється, він таки вмів говорити, цей іграшковий синій ведмедик Гришка.

І він багато сказав Лесі. І про Павлика, і про неї саму, і взагалі…

ЗМІСТ

ПРИГОДИ ГРИЦЬКА ПОЛОВИНКИ. Повість

ОПОВІДАННЯ

Космонавти з нашого будинку

Ябеда

Федько-соліст і кобила Муська

Остання бомба

Помста

«Злочин» Жори Горобейка

Синє ведмежа Гришка