Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і таємна кімната

- Слизеринці завжди приходять на сніданок десь звідти, - показав Рон на вхід до підвалів. Не встиг він це сказати, як там з'явилася дівчина з довгим кучерявим волоссям.

- Вибач, - підбіг до неї Рон, - я зовсім забув, де наша вітальня.

- Перепрошую, - холодно озвалася дівчина. - Наша вітальня?.. Я з Рейвенклову!

Підозріло поглядаючи, вона відійшла.

Гаррі й Рон збігли кам'яними сходами донизу, де залягала пітьма. їхні кроки, коли величезні Кре-бові та Ґойлові ноги торкалися підлоги, відлунювали надто гучно. Виглядало, що все буде не так легко, як вони сподівалися.

Закручені, мов лабіринти, переходи були порожні. Вони дедалі нижче опускалися під школу, раз по раз поглядаючи на годинники, щоб знати, скільки часу їм лишилося. Коли минуло чверть години, і вони вже почали зневірятися, попереду залунали чиїсь кроки.

- Ага! - вигукнув схвильовано Рон. - Нарешті хоч один слизеринець!

З бічної кімнати вийшла якась постать. Однак коли вони підбігли, їхні серця завмерли. Це був не слизеринець, а Персі.

- Що ти тут робиш? - здивувався Рон.

Персі був вражений таким зухвальством.

- Не твоє діло, - холодно відповів він. - Це Креб чи хто?

- Е-е... ну, так, - підтвердив Рон.

- Ну, то йди у свою спальню, - суворо звелів йому Персі. - Зараз тут небезпечно блукати темними коридорами.

- А ти? - показав на нього Рон.

- Я староста, - випнув Персі груди. - На мене ніхто не нападе.

Раптом за спинами Гаррі й Рона пролунав чийсь голос. До них наближався Драко Мелфой, і вперше в житті Гаррі зрадів, побачивши його.

- Ось ви де! - ліниво протягнув Мелфой. - Що, досі нажертись не могли? Карочє, я вас шукав, хочу показати щось дуже смішне.

Мелфой вороже зиркнув на Персі.

- А ти що тут робиш, Візлі? - вишкірився він.

Персі розлютився:

- Маєш виявляти трохи більше поваги до старости! - обурився він. - Мені не подобається твій тон!

Мелфой криво посміхнувся і дав знак Гаррі й Ро-нові, щоб ті йшли за ним. Гаррі вже хотів було вибачитися перед Персі, але вчасно схаменувся. Разом з Роном він поспішив за Мелфоєм.

- Ох уже той Пітер Візлі!.. - прошипів Мелфой, коли вони повернули в наступний перехід.

- Персі, - машинально виправив його Рон.

- Яка різниця? - скривився Мелфой. - Я бачу. він постійно тут тиняється останнім часом. Думає, що зможе зловити спадкоємця Слизерина!

Він коротко й презирливо реготнув. Гаррі й Рон схвильовано перезирнулися.

Мелфой зупинився біля голої й вологої кам'яної стіни.

- Який там новий пароль? - спитав він Гаррі.

- Е-е... - протягнув Гаррі.

- Ага, «чистокровка»! - пригадав Мелфой, не слухаючи Гаррі, і кам'яні двері, заховані в стіні, ковзнули вбік. Мелфой зайшов, а Гаррі з Роном рушили слідом за ним.

Слизеринська вітальня була довгою, низькою підземною кімнатою з шорсткими кам'яними стінами і стелею, з якої звисали на ланцюгах круглі зеленкуваті лампи. Попереду, в майстерно вирізьбленому каміні, потріскував вогонь, а довкола каміна вимальовувалися силуети кількох слизеринців у різьблених кріслах.

- Зачекайте тут, - звелів Мелфой Гаррі й Ронові, підштовхнувши їх до пари порожніх стільців поодаль від вогню. - Зараз принесу... мені це щойно прислав мій старий...

Гадаючи, що ж їм покаже Мелфой, Гаррі й Рон присіли, вдаючи, ніби почуваються затишно.

Мелфой вернувся за хвилину з газетною вирізкою в руках. Тицьнув її Ронові під ніс.

- Тут є з чого поржати! - сказав він.

Гаррі побачив, як приголомшено вирячилися Ронові очі. Рон швидко прочитав вирізку, силувано гигикнув і подав її Гаррі.

То була вирізка зі «Щоденного віщуна», і йшлося в ній про таке:

РОЗСЛІДУВАННЯ В МІНІСТЕРСТВІ МАГІЇ

Артура Візлі, начальника відділу нелегального використання маґлівських речей, сьогодні оштрафовано на п'ятдесят ґалеонів за те, що він зачарував маґлівську машину.

Містер Луціус Мелфой, член Ради опікунів Гоґвортської школи чарів і чаклунства (саме на її території й розбилася зачарована машина на початку цього навчального року), висунув сьогодні вимогу про відставку містера Візлі.

- Візлі зашкодив репутації міністерства, - сказав містер Мелфой нашому кореспондентові. - Він явно не спроможний укладати наші закони, а його сміховинний Акт про захист маґлів слід негайно скасувати.

Ми ніде не змогли розшукати містера Візлі, натомість його дружина звеліла журналістам забиратися геть і пригрозила спустити на них родинного упиря.

- Ну, - нетерпляче сказав Мелфой, коли Гаррі віддав йому вирізку. - Скажи, правда, смішно?

Гаррі видушив із себе посмішку.

- Артур Візлі так любить маґлів, що йому краще зламати свою чарівну паличку й приєднатися до них, - зневажливо пирскнув Мелфой. - Дивлячись на тих Візлі, важко повірити, що вони чистокровці.

Ронове - чи точніше Кребове - обличчя розлючено перекосилося.

- Креб, що сталося? - здивувався Мелфой.

- Шлунок болить, - прохрипів Рон.

- Ну, то піди в лікарню і дай копняка від мене тим бруднокровцям, - пирхнув Мелфой. - Але мені, знаєш, дивно: у «Щоденному віщуні» досі нічого не пишуть про ці напади, - задумався він. - Мабуть, Дамблдор хоче все приховати. Його ж виженуть, якщо це невдовзі не припиниться. Мій старий завжди казав, що Дамблдорові тут не місце. Він любить усіх тих маґлівських виродків. Нормальний директор ніколи не пустив би сюди таких, як той Кріві.

Мелфой зробив вигляд, ніби він фотографує, - уїдливо, але досить точно перекривляючи Коліна - «Поттере, можна я тебе сфотографую, Поттере? Можна взяти твій автограф? Можна лизнути твій черевик, будь-ласка, Поттере?» А тоді здивовано глянув на друзів:

- Та що це з вами сьогодні?

З великим запізненням Гаррі й Рон таки видушили з себе якийсь сміх, і Мелфой, здається, задовольнився й ним; можливо, до Креба з Ґойлом завжди все доходило заповільно.

- Святий Поттер, друг бруднокровців, - протягнув Мелфой. - Та хто він такий?! У ньому нема й краплі чаклунської гідності! Справжній чаклун не злигався б з тією Ґрейнджер-Брудкров. А люди ще думають, ніби він - Слизеринів спадкоємець!

Гаррі й Рон чекали, затамувавши віддих: ще мить, і Мелфой видасть свою таємницю. Але тут...

- Якби ж я знав, хто то насправді, - роздратовано буркнув Мелфой. - Я б йому допоміг.

Ронова щелепа відвисла, і Кребове лице виглядало тепер ще тупішим, ніж звичайно. На щастя, Мелфой цього не помітив, і Гаррі, швидко зметикувавши, сказав:

- Але ж ти, мабуть, здогадуєшся, хто за