Туве Маріка Янссон - Країна Мумі-тролів. Книга перша

але нічого путнього придумати не зміг. Теплицю цікавіше збудувати самому… Ялик — теж… Зрештою, у мене все є!

— Але ж вас ніхто не змушує загадувати бажання, — устряв Чмих. — Можете мені відступити свою чергу, а я забажаю собі двічі.

— Так то воно так, — завагався Тато. — Та якось шкода відмовлятися від нагоди, яка трапляється раз у житті…

— Не затримуй усіх, — зауважила Мама. — Побажай собі гарну оправу для Мемуарів!

— Чудова думка! — зрадів Тато.

Усі скрикнули від захоплення, коли Чарівник простягнув Татові сап’янову оправу для книги, оздоблену золотом та інкрустовану перлами.

— Тепер я! — вихопився уперед Чмих. — Хочу власного човна! Схожого на морську мушлю з пурпуровими вітрилами, щоглою з палісандрового дерева і смарагдовими кочетами!

— Ого, як ти розігнався! — суворо звів угору брови Чарівник, але на устах у нього вигравав привітний усміх. Він змахнув плащем…

Усі затамували подих, однак нічого не відбулося.

— Не вдалося? — розчаруванню Чмиха не було меж.

— Чому ж, усе вдалося! — відповів Чарівник. — Тільки я поставив човна біля причалу, ясна річ. Завтра ти його там знайдеш.

— Про смарагдові кочети не забули? — недовірливо перепитав Чмих.

— Як можна забути?! Чотири кочети і один про запас, — запевнив малого Чарівник. — Наступний!

— Та-а, — почав мимрити Гемуль, — кажучи правду, я загубив ботанічну лопатку, позичену в Хропуся. Здалась би мені нова…

І Гемуль, який був добре вихованим, зробив реверанс,[9] беручи з рук Чарівника нову лопатку.

— Ви не втомилися чаклувати? — поцікавилася Хропся.

— Анітрохи! Дуже легкі побажання! — відповів Чарівник. — А що забажала б собі панночка?

— Це не так легко, — засоромилася Хропся. — Можна я скажу вам на вухо?

Вислухавши Хропсю, Чарівник здивовано глянув на неї:

— А панночка впевнена, що їй личитиме?

— Цілковито! — майже безгучно видихнула Хропся.

— Що ж, хай буде по-твоєму!

Наступної миті юрба спантеличено загула.

Хропся змінилася до невпізнання.

— Що ти з собою зробила?! — захвилювався Мумі-троль.

— Побажала собі очі дерев’яної королеви! Ти ж казав, що вони у неї такі гарні!

— Казав, але ж… — Мумі-троль геть розгубився.

— Тобі не подобаються? — сльози бризнули Хропсі з очей.

— Не плач! — заспокоював малу Чарівник. — Твій братик може побажати, щоб ти знову стала такою, як перше.

— Але я хотів загадати собі щось зовсім інше! — запротестував Хропусь. — Не моя вина, що у моєї сестрички безглузді забаганки…

— А яким було твоє побажання? — поцікавився Чарівник.

— Я хотів одержати обчислювальну машинку! Машинку, яка б визначала, що справедливо — а що ні, що добре — а що погано.

— О, це надто важко, — мовив Чарівник. — Мені не під силу!

— То хоч би друкарську машинку! — не поступався Хропусь. — Хропся й з новими очима гарна…

— Однак не така гарна, як раніше… — зауважив Чарівник.

— Любий братчику! — просила, ковтаючи сльози, Хропся, яка вже встигла подивитися на себе в люстерко. — Поверни мені мої колишні маленькі оченята! Я стала така потворна!

— Ну що ж, — Хропусь відчув себе благородним лицарем. — Хіба заради честі роду… Але сподіваюся, що тепер ти станеш мудрішою!

Хропся знову глянула на себе і заплескала в долоні: з люстерка на неї дивилися її чудові оченята, хіба вії стали трохи довшими! Сяючи від щастя, вона обійняла брата:

— Любий! Найдорожчий братику! Навесні я подарую тобі друкарську машинку!

— Пусте, — знітився Хропусь. — Не цілуй мене в усіх на очах! Просто я не міг дивитися на тебе таку паскудну! Ото й усе…

— З домочадців зосталися тільки Чупсля і Трясля, — сказав Чарівник. — Вони загадуватимуть удвох, бо завжди нерозлучні.

— Можесля, собі щось начаклуйтесля? — запропонувала Чупсля.

— Не можу, — сумовито відповів Чарівник. — Умію тільки виконувати бажання інших та прибирати іншу подобу.

Чупсля і Трясля схилилися одна до одної головами і про щось довго шепотілися.

— За те, що висля такий добрийсля, ми вирішилисля загадати бажаннясля для вас. Хочемосля рубінасля, такого ж гарногосля і великогосля, як нашсля!

Усі бачили, як регоче Чарівник, але ніхто й не здогадувався, що він уміє усміхатися. Усмішка розпроменила його обличчя. Який він щасливий, було видно по ньому від капелюха до кінчиків черевиків! Не кажучи й слова, Чарівник змахнув плащем і… Сад знову спалахнув рожевуватим сяйвом. У траві поряд з Королівським Рубіном лежав точнісінько такий самий — Королева Рубінів.

— Ось тепер і ви щасливий! — втішилася Чупсля.

— Ще й який! — скрикнув Чарівник.

Він ніжно взяв коштовність у руки і загорнув у поли плаща.

— Тепер кожна комашка, жучок чи павучок — усі мешканці Долини можуть загадувати, що лишень забажають! Я чаруватиму всю ніч, але на світанку, ще до сходу сонця, мушу повернутися додому.

Свято завирувало з новою силою.

До Чарівника потягнулася вервечка лісових мешканців, котрі пищали і дзижчали, реготали й горланили; кожен хотів сповнення свого заповітного бажання. Чарівник був у такому чудовому гуморі, що залюбки перечаровував, якщо хтось, не подумавши спершу як слід, просив у нього сповнення безглуздих забаганок. Знову розпочалися танці, до саду прикотили тачки зі свіжими оладками. Гемуль один за одним запускав у небо феєрверки, а Тато Мумі-троля виніс у сад свої Мемуари у чудовій новій оправі й уголос читав про своє дитинство.

Ще ніколи у Долині Мумі-тролів не бенкетували так гучно!

О, як приємно — коли все вже з’їдено, випито, переговорено, коли від солодкої втоми гудуть ноги — повертатися у передсвітанковій тиші додому, до затишної постелі.

О тій порі Чарівник відлітає на край світу, а мама-миша ховається у своїй нірці — й обоє однаково щасливі.

Та найщасливіший, мабуть, Мумі-троль. Удвох із Мамою він повертається садом додому. Місяць блідне у досвітній імлі, з моря налітає ледь відчутний бриз і шарудить у листі дерев. У Долину Мумі-тролів приходить прохолодна осінь. Адже без осені не буває нової весни.

КІЛЬКА СЛІВ ПРО КАЗКАРКУ ТУВЕ

Ось уже майже шістдесят років діти всього світу, а разом з ними й дорослі, що в душі завше залишаються дітьми, зачитуються зворушливими і дотепними повістями про мумі-тролів та їхніх друзів, які написала і намалювала Туве Янсон — геніальна фінська казкарка та художниця. Туве Янсон (1914–2001) народилася у мистецькій родині, її тато — відомий у Фінляндії скульптор, а мама — шведська художниця-графік Сіґне Гаммарстен-Янсон. Отож, Туве з дитинства прагнула стати художницею, навчалася у художніх школах Стокгольма, Гельсінгфорса (Гельсінкі) та Парижа. Допомагаючи родині, вона ще у роки навчання працювала ілюстратором журналів і книжок. У 30-ті роки Туве ілюструвала політичний часопис «Ґарм», затавровуючи своїми карикатурами нацистський уряд Гітлера. Якось вона намалювала фігурку, дуже схожу на Мумі-троля, і стала нею «підписувати» свої