Віктор Гюго - Знедолені

Частина друга

Козетта

Книга перша

Корабель «Оріон»

1. Номер 24601 стає номером 9430

Жана Вальжана заарештували знову.

Ми дуже коротко зупинимося на сумних подробицях цього випадку. Обмежимося тільки тим, що подамо два повідомлення, надруковані в тогочасних газетах через кілька місяців після дивовижних подій, які сталися в Монтреї-Приморському.

Перше повідомлення ми взяли з «Драпо блан». Датоване воно 25 липня 1823 року:

«В одній окрузі департаменту Па-де-Кале нещодавно відбулися досить незвичайні події. Чоловік на ім’я Мадлен, що з’явився в тому краї невідомо звідки, винайшов новий і дуже успішний спосіб виробництва у традиційному місцевому промислі — виготовленні чорного бурштину й оздоб із чорного скла. Він і сам збагатився, і сприяв збагаченню всієї округи. У знак подяки за його послуги пана Мадлена обрали мером. Але поліція розкрила, що то був не хто інший, як колишній каторжник на ім’я Жан Вальжан, засуджений 1796 року за крадіжку. Жана Вальжана знову відправили на каторгу, оскільки він порушив закон, так і не з’явившись по звільненні на призначене йому місце проживання. Ходять чутки, ніби перед арештом він устиг забрати в банку Лаффіта свій вклад — понад півмільйона франків, які він нажив, зрештою, цілком законно, з прибутків свого підприємства. Нікому не відомо, де Жан Вальжан заховав ці гроші, перед тим як його повернули на тулонську каторгу».

Друге повідомлення, трохи докладніше, ми взяли з «Журналь де Парі» за те саме число.

«Колишній каторжник на ім’я Жан Вальжан нещодавно став перед судом присяжних у Варі за обставин, які не могли не привернути уваги. Цей злочинець зумів одурити пильність поліції; він змінив прізвище й навіть став мером одного з наших маленьких міст на півночі Франції. Він відкрив у тому місті досить велике підприємство. Та зрештою його було викрито й заарештовано, завдяки невсипущій пильності прокурорського нагляду. Цей негідник жив із повією, яка померла від переляку в ту саму мить, коли його заарештували. Наділений геркулесівською силою, він зумів утекти з-під арешту; але днів через три-чотири поліція затримала його в Парижі в ту мить, коли він збирався сісти в диліжанс, який ходить між столицею і селищем Монфермей (департамент Сена-й-Уаза). Ходять чутки, ніби він скористався своїми трьома чи то чотирма днями на волі, щоб забрати значну суму, вкладену до одного з наших провідних банків. Ту суму оцінюють у шістсот — сімсот тисяч франків. Якщо вірити обвинувальному акту, він заховав гроші в тільки йому відомому місці, і вилучити їх не пощастило. Вищеназваний Жан Вальжан був осуджений судом присяжних у Варі за збройне пограбування, жертвою якого став вісім років тому один малий хлопчина-савояр. Цей бандит відмовився від захисту. Зусиллями прокуратури було доведено, що Жан Вальжан здійснив пограбування за співучастю цілої банди злодіїв. Його визнали винним і засудили до смертної кари. Від подачі касаційної скарги злочинець відмовився. У своєму невичерпному милосерді король пом’якшив вирок, і страту замінили на довічні примусові роботи. Жана Вальжана відправлено на тулонську каторгу».

На каторзі Жанові Вальжану змінили номер. Тепер він став номером 9430.

Щоб уже більше до цього не повертатися, відзначмо: разом із Мадленом зникло й процвітання Монтрея-Приморського. Здійснилося все те, що він і передбачив у ту ніч, коли його мучили сумніви. Пан Мадлен був душею міста, і коли цієї душі не стало, усе швидко покотилося до занепаду. Фабрику закрили, будівлі перетворилися на руїни, робітники розбрелися хто куди. Не стало організатора, і між майстрами почалися чвари; спосіб виробництва стали міняти, якість виробів різко впала, отже, зменшився збут, знизилася заробітна платня, майстерні простоювали, і зрештою настав повний крах. Убогим більше нізвідки було чекати допомоги. Все зникло, мов розвіялося за вітром.

2. Кого бачив у лісі дорожній сторож Довбня

Як ми вже знаємо, прокурор на суді твердив, ніби після втечі з-під першого арешту Жан Вальжан блукав у околицях Монфермея; так от, через якийсь час після тих подій люди в цьому селі помітили, що дорожній сторож на прізвисько Довбня чогось учащає до лісу. Ходили чутки, ніби той Довбня колись був на каторзі, через те поглядали на нього косо.

Отож було помічено, що від якогось часу Довбня ще завидна кидав роботу по впорядкуванню відданої під його нагляд дорожньої дільниці між Ганьї та Ланьї і йшов зі своєю киркою в ліс. Його не раз зустрічали надвечір у хащах або на пустельних галявинах — здавалося, він шукав чогось. Такі зустрічі явно дратували Довбню, і він щоразу намагався сховатись. Було очевидно, що в цьому криється якась таємниця.

Потім блукання Довбні до лісу припинились, і в селі перестали про це балакати. Та кількох людей і далі мучила цікавість. Серед них були шкільний учитель і шинкар Тенардьє, який приятелював з усіма й анітрохи не вважав принизливим для себе водитися з Довбнею.

— Він був на каторзі? — казав Тенардьє. — Ну то й що? Одному Богові відомо, хто там тепер і кому там судилося бути.

Одного вечора шкільний учитель сказав, що рано чи пізно правосуддя зацікавиться, чого б то Довбні було нишпорити в лісі, і, мовляв, куди він дінеться, заговорить, а надто як піддадуть його тортурам, скажімо, катуватимуть водою.

— Ану покатуймо його вином, — запропонував Тенардьє.

Отож якось вони спробували підпоїти старого дорожнього сторожа. Довбня пив багато, а розмовляв мало. Але Тенардьє і шкільний учитель знову й знову вперто розпитували його, і ось що вони зрозуміли з небагатьох туманних слів, які злетіли з уст Довбні.

Одного ранку, йдучи на роботу, той побачив у кущах лопату й кирку — здавалося, хтось умисне їх там заховав. Він тоді подумав, що то лопата й кирка старого на прізвисько Шість-Нещасть, який доставляв у Монфермей воду. Але ввечері того самого дня він побачив, як із дороги зійшов і попрямував у найгустіші хащі «один чоловік не з тутешніх, але йому, Довбні, добре знайомий. «Товариш по каторзі», — витлумачив Тенардьє. Довбня відмовився назвати його ім’я. Той чоловік ніс у руках щось квадратне, схоже на ящичок або скриньку. Довбня так здивувався, що йому не зразу спало на думку простежити, куди подався його «знайомець». Коли він до цього додумався, минуло хвилин сім-вісім, знайомець зник у гущавині, стояла вже ніч, і Довбня не зміг його відшукати. Тоді він вирішив почекати на узліссі. Було місячно. Через дві або три години Довбня побачив, як той чоловік вийшов із кущів.